Психічні явища

Психічні явища – основний предмет в наукових дослідженнях психіки, сама психіка визначається як система суб'єктивних явищ.

Психологія існує як наука тому, що існує особливий внутрішній світ людини, який вона тією чи іншою мірою усвідомлює, і психічні явища, звичайно ж, стосуються зовнішнього світу. Не слід забувати і про властивості психічних явищ, які відомі людям уже тому, що вони є дійсними носіями цих явищ. Цікавим моментом просування в сферу психологічних знань є також необхідність зрозуміти те, що люди усвідомлювали свій внутрішній світ, описували його, насолоджувались переживаннями, думками, спогляданням і аналізом його. Якщо абстрагуватися від історичного процесу, катаклізмів і випробувань, подій суспільного життя, внутрішній світ кожної людини є одним із постійних невичерпних джерел цікавого, саме завдяки його властивостям (спонтанності, індивідуально своєрідній змістовності, невизначеності) люди не нудьгують.

Процес пізнання психічних явищ розгортався в контексті різних суспільних практик, у різні періоди історії та суспільного розвитку, і не слід применшувати досягнення періоду «донаукових» зусиль психологічного пізнання. Геракліт, Демокрит та Анаксагор створили інструмент майбутнього наукового способу осмислення світу. В основі наукового пізнання психічних явищ було три ідеї: закономірного розвитку, причинності, організації (системності). Відкриті дві з половиною тисячі років тому пояснювальні принципи стали на всі часи основою пояснення душевних явищ.

Однак, стверджують фахівці, принциповий момент полягає в тому, що психологія стала наукою в той період, коли відокремилась від філософії завдяки використанню об'єктивних експериментальних методів. Тож можна сприйняти такий підхід, який до того ж підтримується багатьма дослідниками. На думку вчених, з моменту появи наукової психології відбулись суттєві зміни в розумінні людьми самих себе, і з того часу психологія відіграє велику роль, а прогрес психологічних знань є незаперечним.

Сучасна психологія традиція визначає такі різновиди психічних явищ:

психічні процеси, спрямовані на пізнання довколишнього та внутрішнього світу;

психічні стани, що характеризують внутрішні переживання і визначають перебіг діяльностей;

психічні властивості, стійкі риси, що відрізняють людину від інших як особистість і виявляються у поведінці;

масові явища психіки, подібні до названих вище, які мають місце лише в соціальних взаємодіях великої кількості людей.

Психологічне пізнання – це пізнання психічного, опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв'язками, у які включене життя людини, її природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення – від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостей ситуативних, мотиваційних, дійових і післядійових психічних феноменів.

Пізнавати психічне – значить усвідомлювати цю безпосередність свідомості; це і є пряме усвідомлення «чого-небудь» або – «вловлення сутності». Прямим методом пізнання психічного є, отже, споглядання сутності як сутнісного буття. Це діаметрально протилежне сприйманню, яке осягає свій предмет як щось існуюче зовні.

На сьогодні не існує єдиної класифікації психічних процесів, станів та явищ. Часто психічні явища класифікуються не за суттєвими ознаками, а за логікою їх дослідження (виходячи з потреб дослідження, увага трактується і як процес, і як стан). Причиною цього є і недостатнє опрацювання психологічної методології, але головним чином – складність предмету дослідження, в якому рутинні явища межують з унікальними феноменами, і динаміка така, що, наприклад, повторювані психічні стани закріплюються як індивідуальні властивості.

Психічні явища – це особливий клас явищ, перебіг яких пов'язаний з внутрішнім суб'єктивним світом. Така особливість різко відрізняє психічні явища від, наприклад, фізичних явищ: останні мають матеріальну природу (речовинну або польову), сприймаються нами через органи відчуттів (часто – опосередковано спеціальними приладами) та можуть бути чітко локалізовані в просторі та часі.

На сьогодні жодну з цих трьох ознак не можна приписати психічним явищам. Вони ідеальні, тобто існують як ідеї у свідомості та несвідомому шарі психіки, можуть бути пізнані лише через рефлексію або результати душевної діяльности. Водночас, очевидним є тісний зв'язок психічних явищ з явищами матеріального світу, з роботою головного мозку. Цей зв'язок складає зміст так званих психофізичної та психофізіологічної проблем, які мають більш як двотисячолітню історію розгляду.

Особливості психічних явищ в порівнянні з фізичними, хімічними або біологічними, перш за все, пов'язані з виключно високої централізацією та інтеграцією структури управління психікою, особливо у людини. Це означає, що на відміну від фізико-хімічних процесів, які мають досить стійкі емпіричні залежності, психічні процеси самимбезпосереднім чином залежать від вищих рівнів регуляції: об'єктивно заданих потреб, мотивів, свідомого контролю і т. д. Психічні явища тому постають як дуже варіативні, не володіють зовнішньою повторюваністю, стійкістю.

Інша специфічна особливість психічних явищ полягає в їх цілісності. Можливості їх матеріального і чисто функціонального поділу різко обмежені. У психіці ж не існує жодного процесу, який був би ізольований від інших процесів та організації особистості та діяльності в цілому. Так, процеси пам'яті включають в себе розумові та емоційні компоненти, мисленнявключає в себе всі психічні процеси. Психолог не може, наприклад, повністю виключити мотивацію, він може тільки видозмінити її. Відповідно до перерахованими особливостями об'єкта принципи психологічного дослідження мають свою специфіку.

Однією з найголовніших особливостей сучасної психології є застосування системно-структурного підходу до дослідження психічних явищ. Суть цього підходу полягає в тому, що людина (індивід, особистість, індивідуальність) розглядається не як сукупність окремих психічних процесів, властивостей, станів, а як цілісне утворення, включає в себе безліч характеристик і елементів, об'єднаних певними зв'язками.

Також складається комплексна система методів, яка охоплює весь цикл наукового дослідження людини і включає організаційні, емпіричні, кількісно-якісного аналізу наукових даних, інтерпретаційні методи.

 

 

Киричук О. В. Основи психології: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Киричук, В. А. Роменець, Т. С. Кириленко, І. П. Маноха, В. М. Пискун. – 6-е вид. – К. : Либідь, 2006. – 632 с.

Маланов С. В. Методологические и теоретические основы психологии: учеб. пособие / С. В. Маланов. – М. : Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО “МОДЭК”, 2005. – 336 с.

Петровский А. В. История и теория психологии Т. 1 / А. В. Петровский, М. Г. Ярошевский. – Ростов-на-Дону: “Феникс”, 1996. – 416 с.

Психологія: навч. посіб. / О. В. Винославська, О. А. Бреусенко-Кузнєцов, В. Л. Зливков та ін. ; за наук. ред. О. В. Винославської. – К. : ІНКОС, 2009. – 390 с.

Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник / В. Б. Шапар. – Х. : Прапор, 2005. – 640 с.