Емоційний стан промовця

Емоційний стан – це те, що найбільше впливає на якість виступу. Ключові питання при цьому: “навіщо я виступаю? ” і “яким є моє відношення до матеріалу? ” Правильна мотивація при підготовці дозволяє керувати своїм внутрішнім емоційним станом під час виступу.

Варто було б відзначити значимість сили емоційності. Відомо, що саме емоційно забарвлена розповідь викладача привертає найбільшу увагу студентів і найкраще запам’ятовується. Але й тут важливе знання міри. По-справжньому емоційно забарвленим пояснення має ставати тоді, коли йдеться про найбільш важливе і суттєве. “Суцільний потік емоцій” не дає бажаного результату, а навпаки, навіть втомлює слухачів. Проте, без емоцій живого усного мовлення не існує. Промовець має ввійти в певний емоційний стан. В цьому і полягає усне живе мовлення. Отже, мовлення тісно пов’язане з почуттями. За допомогою слів людина висловлює свої почуття, емоційний стан і таким же чином впливає на почуття інших. Так, викладач, пояснюючи і проводячи заняття, викликає або повагу до себе і зацікавленість предметом, або розчарування і байдужість.

Відомий вислів: “Виступаючи перед аудиторією, не бійтеся нічого, крім самого страху”. Сором'язливість – досить звичайне явище серед починаючих ораторів. Однак лише деякі студенти справді відчувають страх перед публічним виступом. Загалом вони у меншому ступені, ніж люди похилого віку, бояться аудиторії. Імовірно, тільки один студент з тисячі не в змозі перебороти страх.

Оратори потребують зібраності перед виступом. Багато знаменитих ораторів і актори зізнаються, що вони завжди нервують або відчувають страх перед тим, як «вийти на лінію вогню». Як видно, цей страх їм не шкодить. Як тільки хвилювання, яке охопило промовця, пройде, він відчуває фізичний і моральний підйом, і виконує завдання краще, ніж якби спочатку зовсім не хвилювався. Безперервна практика публічних виступів – найкращий засіб проти зніяковілості й страху. Допомогти адекватно настроїти себе перед виступом можуть наступні поради.

1. Усвідомте причину страху. Ніхто вас не скривдить. Ваші слухачі дружньо настроєні і бажають вам лише успіху. Вони розуміють ваші труднощі, особливо у промові перед людьми, де всі ви «з однієї команди».

2. Виступайте у повній готовності. У вас будуть підстави відчувати занепокоєння, якщо ви поспіхом, перед самим виступом, переглянете свої замітки або раптово з’явиться ідея, згідно якої ви зробите кілька випадкових зауважень на клаптику паперу. Бути готовим – значить освоїти тему настільки добре шляхом підготовки і усного пророблення, що, перебуваючи перед аудиторією, ви вже не турбуєтеся ні за думки, ні за слова.

3. Зберігайте впевнений вигляд – він діє на слухача. Якщо ви вселите йому віру у ваші можливості, у вас самих виникне почуття впевненості у собі. При необхідності зробіть декілька розслаблюючих вдихів перед початком промови. Будьте особливо обачні у вступних зауваженнях. Якщо ви піддастеся першому спонуканню – поспішати, – ваша нервозність лише зросте. Робіть паузи так часто, як вважаєте за потрібне. Не соромтеся, коли випадково помилитися: слухачі не нададуть цьому жодного значення, якщо ви самі не зніяковієте.

4. Переборюйте страх дією. Спортсмен бореться з нервовим порушенням перед початком виступу енергійною розминкою. Дійте аналогічно: не бійтеся одразу приступити до справи.

Ви лише збільшите емоційну напругу, якщо не розрядите його. Майте на увазі, вам потрібно вчитися на досвіді і помилках. Можливо бути, ви не відчуватимете впевненості, однак енергійно промовляйте фрази, заготовлені в заздалегідь. Вони зроблять враження на слухачів.

Хвилювання радість, захват, ненависть, прикрість, досада, здивування, розгубленість – все це проявляється не тільки у підборі слів, в інтонації, але й у жестах. Жести, які передають різноманітні відтінки почуттів, називаються емоційними. Деякі з них закріплені в стійких сполученнях, оскільки такі жести стали загальнозначущими. Наприклад: бити себе в груди, стукнути кулаком по столу, повернутися спиною, знизати плечима, розвести руками, вказати на двері.

Для зростання впевненості у собі при публічних виступах необхідний комплекс рецептів:

1 – усвідомлення наступних позитивних установок («знаю») :

хвилювання перед аудиторією – це не патологія, а нормальне явище;

більшість людей бояться виступати привселюдно (тобто, не я один такий) ;

страх перед аудиторією не має розумної підстави (соціофобия) ;

позбутися страху перед аудиторією не так важко, як здається.

Всі наші досягнення починаються в голові, тому одне лише схвальне усвідомлення цих установок сприяє поступовому росту нашої впевненості в собі надалі. Це звичайний аутотренінг.

2 – практика публічних виступів («умію») – це, без сумніву, найбільш надійний рецепт. Практичний досвід накопичується – з кожним виступом з’являються нові навички.

3 – наступне після виступів позитивне самонавіяння («знаю»), типу: «мене ніхто не змушував – я сам виступив, що говорить про мою достатню рішучість»; «вийшло краще, ніж минулого разу – уже бачив аудиторію, не те, що раніше, коли всі слухачі були як у тумані»; «уже більше займався справою й менше думав про себе – у наявності прогрес» і т. д., а не так, як звичайно: «знеславився, більше я на публічні виступи не піду» і т. д. Позитивне підбадьорення після промови, плюс попередній позитивний настрій до публічного виступу, плюс сам виступ – це повноцінний оборот колеса розвитку навички впевненості в собі. Ваша впевненість у собі буде мати значно вищу траєкторію зльоту, якщо практика ваших публічних виступів буде супроводжуватися свідомим позитивним настроєм до, і позитивним аналізом після виступу).

4 – контроль ознак впевненості: поводься впевнено – і відчуєш себе впевнено («знаю» і «вмію»). У цьому випадку працює правило: твоя слабкість – моя сила, моя слабкість – твоя сила – коливаються чаші ваг. Це правило завжди вступає в дію там, де яскраво виражені елементи боротьби – переговори, судові розгляди, дебати, відповіді на каверзні питання при публічних виступах і т. д. Про нашу внутрішню силу опонентові говорять наші ознаки впевненості, а про внутрішню слабкість – ознаки невпевненості. Ознаки впевненості завжди працюють на нас, тому що це наші союзники.

5 – впевненість у своїй манері виступати («знаю»). Одна з причин хвилювання – сумнів: “а раптом я говорю або роблю щось не те або не так? ”. Впевненість у своїй манері говорити звичайно з'являється в результаті використання чотирьох попередніх рецептів, а також у результаті тренування перед дзеркалом, роботи з магнітофоном, а найкраще – з відеокамерою.

Найвищий прояв майстерності публічного виступу – це емоційний контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Ця спільність виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Відношення промовця до предмета мовлення, його зацікавленість і переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я “слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає”. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами – позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги слухачів (їх поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, кивки головою, посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі.

 

 

Карнегі Д. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

Михальская А. К. Основы риторики. Мысль и слово. 10 -11 кл. – М. : изд МГЕУ, 2000.

Томан І. Мистецтво говорити. – К., 1998.