Гальперін Петро Якович

Гальперін Петро Якович народився 2 жовтня 1902 р. у Тамбові. Це відомий радянський психолог, діяч харківської психологічної школи, московської школи О. М. Леонтьєва, екпериментатор, теоретик науки, викладач, автор теорії планомірно-поетапного формування розумових дій.

Як і О. Р. Лурія, Петро Якович народився в родині провінційного лікаря, був вихований в юдейських традиціях. В підлітковому віці втратив матір. Батько, який з часом став відомим отоларингологом та нейрохірургом, привчив сина до науки, розвинув інтерес до медицини та психології.

Гальперін навчався на лікувальному факультеті медичного інституту в Харкові. На той час то була столиця УРСР і в місті діяли наукові та освітні заклади республіканського значення. По завершенню навчання (1926) Петро Якович працює в Українському психоневрологічному інституті (з 1931 р. – Всеукраїнська психоневрологічна академія).

Наприкінці 1932 року почалася співпраця з групою учнів Л. С. Виготського, яка визначила подальший життєвий і творчий шлях науковця. До початку війни працює в Академії (до її закриття в 1936) викладає в Харкові та Донецьку (тоді – Сталіно), цікавиться перш за все генетичною та теоретичною психологією.

Навчаючись у ліберальній атмосфері 20-х років Петро Якович знав і поважав праці З. Фрейда і К. Г. Юнґа. Саме психоневрологія була початковою сферою інтересів ученого.

В результаті знайомства і співпраці з О. М. Леонтьєвим та іншими учнями Виготського, в 1936 р. Гальперін захистив кандидатську дисертацію «Про психологічну відмінність знарядь людини від допоміжних засобів тварин», основою праці були експериментальні дослідження з дітьми-дошкільнятами. Ця тема лежала в руслі основних пошуків харківської школи, дослідження якої, за свідченням Рубінштейна, «.. встановлюють, що практичні інтелектуальні дії дітей вже на найбільш ранніх ступенях розвитку носять специфічно людський характер. «

Харківська школа розвивала ідеї культурно-історичної теорії Виготського, але змінила акцент у дослідженнях. За спостереженням Гальперіна: «Л. С. Ви-готський виділяв вплив вищих психічних функцій на розвиток нижчих психічних функцій і практичної діяльності дитини, а О. М. Леонтьєв підкреслював провідну роль зовнішньої, предметної діяльності в розвитку психічної діяльності, в генезі свідомості. « Сказане тут про Леонтьєва відображає погляди й самого Гальперіна.

Під час Другої світової війни працює разом з О. М. Леонтьєвим в евакуаційному шпиталі біля Свердловська. Його особисті і колективні дослідження харківського періоду та періоду роботи в евакуаційному шпиталі лягли в основу психологічної теорії діяльності.

В поглядах на проблему діяльності Гальперін дотримувався марксистських позицій. В його працях психічна діяльність, система психічних процесів, є діяльність орієнтаційна, тобто спрямована на дослідження середовища та обставин практичної діяльности і підпорядкована цілям останньої. Формування способів психічної діяльності людини – соціальний процес, стрижнем якого є практичне перетворення матеріальних об’єктів супроводжений спілкуванням.

На запрошення С. Л. Рубінштейна з 1943 року працює в МДУ ім. Ломоносова, щойно розгорнутому в Москві після евакуації на схід. З цим вишем будуть пов’язані наступні більш як сорок років життя Петра Яковича. Саме тут ним сформульована й представлена (1953) теорія планомірно-поетапного формування розумових дій, що принесла вченому всесвітнє визнання.

На кафедрі психології МДУ Гальперін вів курси «Загальна психологія», «Історія психології», “Марксизм і питання мовознавства”. Після створення факультету психології у 1971 році очолив кафедру дитячої психології.

Гальперін спирався на ідеї своїх попередників, зокрема, розвивав поняття інтеріоризації та розуміння ролі мовлення в процесі інтеріорізації, широко вживані в працях Жана Піаже та в культурно-історичній психології. Також його теорія тісно пов’язана з працями колег, її вважають зразковою в руслі теорії діяльності. Водночас, сам Гальперін вже наприкінці 60-х рр. критично ставився до діяльнісного підходу. І, як відзначає В. П. Зінченко, його теорія розглядається як самостійний підхід або напрямок, що вкорінений у культурно-історичній психології.

Після першої доповіді в 1953 році теорія пройшла десятирічний шлях до оформлення у докторській дисертації 1965 року. Надалі відбувалась її спеціалізація та уточнення.

На думку Гальперіна, розумові дії не є природженими (в цьому з ним не погоджувався, наприклад, Рубінштейн), вони засвоюються дитиною в процесі предметної діяльності (саме шляхом інтеріоризації) і спілкування з дорослими; основними чинниками формування розумових дій є мотивація, правильне виконання дій у їх зовнішніх предметних формах, планомірне набуття дією певних параметрів (узагальнення, обдуманий характер) її повноцінне відтворення в ментальному плані (зокрема, і усвідомлення – здатність точно окреслити дію словами).

Гальперіним та його учнями експериментально обґрунтований підхід до научіння, завдяки якому формування нових дій, уявлень і понять відбувається без попереднього заучування нового матеріалу (він засвоюється шляхом автоматичного запам’ятовування в ході діяльності), без використання так званого методу проб і помилок.

Розроблена Петром Яковичем надзвичайно докладна схема утворення розумових дій знайшла практичне застосування в різних сферах життя. Наприклад, у 1971-1972 роках в радянській армії проводився масштабний експеримент під керівництвом Б. Ц. Бадмаєва по застосуванню теорії Гальперіна для підготовки військових спеціалістів.

Розвиваючи світоглядні традиції вітчизняної психології, Гальперін аргументовано висунув і розвинув положення про перевагу цілеспрямованого формування як базового методу психологічного дослідження. Всесвітню популярність завоювала висунута Гальперіним теорія планомірного-поетапного формування розумової діяльності людини. В межах цієї теорії Гальперіним були висунуті і розвинені положення про:

види і властивості людських дій;

типи орієнтовних основ дій і відповідних їм типах навчання;

шкала поетапного формування.

У якості теорії другого рівня Гальперін висунув і експериментально обгрунтовав теорію мовної свідомості, теорію уваги, ряд інших часткових психологічних теорій, які ввійшли до золотого фонду вітчизняної науки. Віддаючи належне конкретному внеску Гальперіна в загальну, генетичну, педагогічну психологію, особливо слід виділити сформульований ним унікальний за своєю внутрішньою цілісністю і системністю підхід до сутності психічних явищ і процесів, до механізмів їх формування й розвитку.

Вчення про предмет психології, об'єктивну необхідність психіки, про основні закономірності її розвитку у філо- антропо- та онтогенезі, про закономірності формування ідеальних дій, образів і понять як елементів психічної діяльності – це основні складові психологічної концепції Гальперіна. Прагнення вирішувати принципові питання нашої науки не редукціоністськими, а власне психологічними методами, досліджувати психічну діяльність та її розвиток об'єктивно – характерна риса всієї наукової творчості Гальперіна.

П. Гальперін створив психологічний світогляд, який не мав аналогів у сучасній науці про людину, не лише відкрив радикально нові перспективи для переосмислення психічної реальності, але і став надійною основою для якісного поліпшення вивчення різних предметів на різних вікових рівнях. Загальпсихологічний підхід Гальперіна, висунуті ним теорії (насамперед планомірного-поетапного формування розумової діяльності людини) неодноразово ставали предметом спеціальних симпозіумів і круглих столів міжнародних і національних конгресів і конференцій.

В 1976 році вийшла друком праця «Вступ до психології», яка стала узагальнюючою для творчого шляху Петра Яковича. У 1980 році отримав звання «Заслужений діяч науки РРФСР», у вісімдесятирічному віці він продовжував працювати на факультеті психології МДУ як професор-консультант. Помер у Москві 25 березня 1988 року.

Учнями П. Я. Гальперіна були А. І. Подольський, М. М. Нечаєв, І. М. Семенов та багато інших.

 

По горизонталі:

1. Що, на думку П. Я. Гальперіна, є основним чинником формування розумових дій?

2. Теорію якої свідомості обгрунтував П. Я. Гальперін, називаючи її “теорією другого рівня”?

По вертикалі:

1. У якому закладі працював П. Я. Гальперін під час Другої світової війни?

2. Місто, в якому народився П. Я. Гальперін.

3. Українське місто, у якому П. Я. Гальперін навчався у медичному інституті.

4. П. Я. Гальперін розробив теорію планомірно-поетапного формування розумових ….

 

 

 

Ждан А. Н. История психологии от античности до наших дней. -М. : Изд-во МГУ, 1990.

Марциковская Т. Д. История психологии. – М. : Высшая школа, 2002.

Роменець В. А. Історія психології XIX – початку XX століття. – К. : Вища школа, 1995.

Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття. – К. : Либідь, 2003.

Ярошевский М. Г. История психологии. – М. : Мысль, 1985.