Функції мовного етикету

 

Поняття “мовний етикет”

Функції мовного етикету

Вивчення мовного етикету різними дисциплінами

Використана література

 

 

Суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки, які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет – система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовної і немовної. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.

Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил, регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовний етикет можна визначити як правила, які регулюють нашу мовну поведінку.

Під мовним етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співрозмовників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, які вживаються у стандартних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих стандартних ситуацій призводить до появи набору мовних засобів, які обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частоти її вживання.

Для реалізації формул мовного етикету потрібні певні “координати”. Ситуація відбувається за безпосередньої участі промовця – “я” і адресата-співрозмовника – “ти” (або співрозмовників, яких може бути кілька: будь-яка мовна ситуація завжди діалогічна, оскільки передбачає спілкування навіть якщо її учасники розділені часом або простором). Дія здебільшого відбувається «тут» і «тепер» (якщо йдеться про усне спілкування).

Систему мовного етикету нації складає сукупність усіх можливих формул етикету. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій як звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між розмовляючими – формули звертань і вітань; при підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін. ; при припиненні контакту – формули прощання, побажання.

З точки зору національної специфіки мовного етикету варто сказати, що структура його склалася у кожної нації на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних та культурологічних факторів.

Вважається, що мовний етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмахович М. Г. з цього приводу зауважує: «Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовного етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи навіть калічить душу і ранить серце людини».

 

 

Мовний етикет, як соціально-лінгвістичне явище є визначеним із функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції. Формановська Н. І. нараховує їх близько шести.

Перша з них контактна (фатична) функція – встановлення, збереження чи закріплення підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних або соціально-масових. Поняття «контактна функція» однаково стосується усіх тематичних груп мовного етикету, оскільки навіть прощаючись ми встановлюємо можливість подальшого контакту.

Функція ввічливості (конотативна) – пов'язана з проявами ввічливої поведінки членів колективу один щодо одного.

Регулююча функція (регулятивна) – теж стосується усіх проявів мовного етикету, так як вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.

Функція впливу (імперативна, волюнтативна) – передбачає реакцію співрозмовника – вербальну, жестову, дієву.

Функція звертальна (апелятивна) – тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу, означає здійснити вплив на співрозмовника.

Емоційно-експресивна (емотивна) функція – є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовного етикету.

Усі функції мовного етикету існують на основі комунікативної функції мови. Існування вказаних функцій доводить, що мовний етикет не є якимось випадковим або несуттєвим явищем, а, навпаки, представляє собою своєрідний механізм з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.

Взагалі ж, за походженням одиниці мовного етикету деякою мірою наближаються до умовних сигналів. Проте набагато більше у них властивостей, які характеризують їх як одиниці мови. Вони не довільні, оскільки з'явились не у результаті штучної домовленості, а виникли і розвивались (і розвиваються) природно і поступово, на базі існуючої мови, як вторинні утворення.

Мовний етикет є соціальним за своєю природою, оскільки виявляє соціально-рольову сторону спілкування. Тобто, на вибір тієї чи іншої одиниці мовного етикету впливає соціальна роль індивіда – нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

При зміні рольової структури ситуації спілкування індивід переключається з одних стереотипів поведінки на інші, використовує різні стилі мови, різні одиниці мовного етикету і т. д. Тобто, соціальні ролі мовної особистості є ключовими в розумінні суті мовного етикету.

 

 

Мовний етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. На нього звертають свою увагу культура мови (перш за все з погляду нормативності-ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Дослідження явищ мовного етикету здійснюється у двох основних аспектах: соціолінгвістичному і стилістичному.

Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовного етикету. За допомогою мовного етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовному етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують вибір одиниць і, як наслідок, закріпленність за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.

З точки зору ж стилістики мовний етикет – явище надстильове, не прикріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншу міру його вияву у тому чи іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формою вияву мовного етикету є усне контактне спонтанне діалогічне мовлення, і ці ознаки наближають мовний етикет до розмовного мовлення. Але мовний етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовний етикет виражається саме в усному розмовному мовленні). Письмова чи усна форма мовлення накладає певні обмеження на використання мовного етикету.

Варто сказати, що мовний етикет, зберігаючи традиційну структуру виразів, не є закритою системою, адже йому властива динаміка і гнучкість. Частина формул мовного етикету поступово архаїзується (наприклад, формули привітання “Добридень! ”, “Бог в поміч! ”, “ З неділею будьте здорові! ”). Можуть виникати нові, здебільшого ситуаційні утворення, які утворюються за типовими для української мови моделями. Деякі вирази, втративши первісну семантику, вживаються в інших комунікативних ситуаціях. Наприклад, вираз “Ні пуху, ні пера! ”, який виник у давнину серед мисливців як побажання удачі на полюванні, використовуються зараз набагато ширше.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовний етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, – це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, які складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.

 

Стельмахович М. Г. Мовний етикет // Культура слова. – К., 1981.

Сучасна українська мова / За ред. О. Д. Пономарьова. – К., 1997.

Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Лисенко Ю. В. Сучасна українська мова: Довідник. – К., 1996.