Українські землі в 1915-1917 pp. Антивоєнний та соціальний рух мас

 

Завдання уроку: Охарактеризувати стан українських земель в 1915-1917 pp. Довести, що події 1915-1917 р. мали величезний вплив на економічне, політичне та соціальне життя українців, поставивши їх перед необхідністю революційних дій.

Формувати в учнів уміння розглядати суспільні явища в конкретно-історичних умовах.

Виховувати учнів в дусі патріотизму на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Методи: словесні (шкільна лекція); наочні (карта, атласи, Я. Грицак "Нарис історії України", посібник).

Обладнання: карта "Перша світова війна", епіпроектор.

 

 

Урок можна почати із завдань:

1. Покажіть на карті українські території, окуповані Російською та Австро-Угорською імперіями в ході кампаній 1914-1916 р.

2. Розкрийте наслідки окупації українських земель.

Підсумовуючи, вчитель відмічає, що війна не тільки зруйнувала економіку краю, а й дестабілізувала суспільно-політичне життя українців, які змушені були пристосовуватися до тяжкого життя під гнітом окупантів.

Повідомлення теми, завдань та плану уроку.

 

 

1. Політика Російської та Австро-Угорської імперій щодо українців, які проживали на окупованих територіях.

2. Антивоєнний та соціальний рух мас на українських землях.

Логічне питання: Чи можна вважати, що окупаційна політика Російської та Австро-Угорської імперій була свідомо спрямована на знищення українського національного руху і призвела до розколу українства?

Обґрунтуйте свою відповідь.

Розкриваючи перше питання плану, вчитель наголошує, що обидві імперії при реалізації стратегічних військових та економічних питань хотіли використати воєнний стан ще й для того, щоб покінчити з національно-визвольним рухом українців. Військові трибунали вішали людей за найменшою підозрою або за доносом зі звинуваченням у шпигунстві. Нерідко репресії проти цивільного населення набирали характеру розправи на національному ґрунті. Наприклад, у Львові голова військового трибуналу Загурський масово виносив смертні вироки представникам української інтелігенції і селян. На Закарпатті особливою жорстокістю відзначалися угорські частини, для яких прикметник "руський" був синонімом ворога.

Австрійська влада організувала збір підписів про те, що українці нібито хочуть "стати угорцями". Шкільну освіту було переведено на угорську мову навчання, заборонено книжки російською мовою. Населення Буковини було оповіщено про те, що "військові коменданти" отримали наказ розстрілювати на місці всіх запідозрених у зраді чи інших ворожих виступах проти держави.

Далі вчитель звертає увагу учнів на становище українського населення під час російської окупації. Підкреслюється, що характер цієї окупації, з одного боку, був пов'язаний з умовами воєнного часу, а з іншого, - впевненістю Росії, що Галичина назавжди увійде до складу Російської імперії. Виходячи з великодержавно-шовіністичних офіційних позицій, російське командування розцінювало вступ військ у Галичину і приєднання "землі Ярослава Осмомисла і князів Данила і Романа" до Росії як завершення "справи великого князя Івана Калити". Про значення приєднання Галичини до Росії говорить факт прибуття на початку квітня 1915р. російського царя до Львова. Все свідчило про те, що дії Російського уряду мали характер довготривалої політики. Так, у Галичині було утворено генерал-губернаторство на чолі з графом Бобринським. На зміну австрійській адміністрації прийшла російська.

В Галичину прислали російських чиновників і службовців, більшість із яких не мала ані відповідної освіти, ані досвіду роботи. Але ця адміністрація почала активно запроваджувати "русские начала" щодо місцевого населення.

Вчитель наголошує, що така політика мала на меті приборкати непокірних українців, ліквідувати осередок "мазепинства" в Галичині (пояснити вираз).

Примусово було закрито всі українські видання, заборонено газети і журнали, які виходили українською мовою, закрито українські організації, в тому числі і "Просвіту". Найактивніших українських діячів, зокрема, редактора "Української хати" Павла Богацького, історика Михайла Грушевського, який з початку війни виїхав з Галичини до Росії, було вислано на схід, причому треба зазначити, що М.Грушевського російська влада звинувачувала в "австрофільстві", в той час, як австрійська - в "русофільстві".

Росіянізація мала доповнитися наверненням місцевого греко-католицького населення у православ'я. У глиб Росії вивезли велику групу провідників греко-католицького духовенства на чолі з Андреем Шептицьким. Натомість прислали православне духовенство.

Крім того, з Галичини було вивезено майже усіх, хто займав будь-яке помітне місце у громадському житті - банкірів, кооператорів, вчителів гімназій.

Особливою людиноненависницькою позицією у ставленні до українців відзначилися чорносотенці. Так, газета "Київ" проголошувала: "Українці - злісні вороги Росії і їм повинна бути оголошена нашою державою війна." І хоча царський уряд не наважився відверто підтримати цю позицію чорносотенців, проте безжально знищував українську мову і культуру. Політику російського уряду щодо українців сформулював міністр закордонних справ Сазонов. Коли українські діячі у Петербурзі спробували захистити український рух у Галичині і звернулися за допомогою до Сазонова, то почули у відповідь: "Чого ж ви хочете, якраз тепер прийшов найвідповідніший час, аби раз і назавжди покінчити з вашим українством".

Єдиними, хто скористався з російської окупації, були москвофіли. Вчитель просить пригадати, хто такі москвофіли і народовці, вказати мету їхньої діяльності.

Наголошується, що російський царизм спирався на москвофільство в західноукраїнських землях як на свою ідеологічну опору і таємно субсидував його. Москвофіли обіймали посади в російській адміністрації, їхні товариства і газети, заборонені австрійською владою, відновили свою роботу. З початком війни у Києві москвофілами