Виявлення характеру людини

Виявлення характеру людини. Характер виявляється в системі ставленні до дійсності:

1) у ставленні до інших людей - товариськість або замкнутість (екстраверсія - інтроверсія), правдивість або облудність, тактовність або брутальність і ін.;

2) у ставленні до справи - відповідальність або несумлінність, працьовитість або лінощі й ін.;

3) у ставленні до себе - скромність або самозакоханість, самокритичність або самовпевненість, гордість або приниженість;

4) у ставленні до власності - щедрість або жадібність, ощадливість або марнотратність, акуратність або неохайність.

 Характер виявляє залежність від світогляду, переконань і моральних принципів, виявляючи свою суспільно-історичну природу. Але самі по собі риси характеру не визначають однозначно соціальну позицію індивіда. Відносна стійкість рис характеру не виключає його високої пластичності. Для формування характеру вирішальне значення має соціальне виховання, включення особистості в колективи (характерологія). Один з фізіологічних механізмів формування характеру - динамічний стереотип. Характер формується і утверджується під впливом впливу середовища, діяльності і виховних впливів від інших людей. Крім того, з віком усе більшу роль грає самовиховання, однак воно обумовлено відповідною мотивацією - потреба самовиховання насамперед  повинна бути усвідомлена. Характер не тільки формується в діяльності і спілкуванні, але і сам впливає, обумовлює здійснення різних видів діяльності і процеси спілкування. Ці впливи стають особливо різко вираженими в результаті прояву різних акцентуацій характеру (акцентуація характеру). У психології давно стоїть проблема біологічних основ характеру. Вона обговорюється в "сильній" і в "слабкій" формах. У "слабкому" варіанті мова йде саме про біологічні або фізіологічні основи характеру; у "сильному" варіанті передбачаються його генетичні основи. Констатація генетичних або просто біологічних основ характеру часто викликає некоректну критику, звичайно по двох пунктах:

1) нібито відбувається біологізація особистості;

2) нібито утверджується генетична зумовленість властивостей особистості і її доля. Що стосується пункту (1), то мова йде про біологічні основи характеру, точніше навіть темпераменту, а не особистості. Якщо визнати, що біологічні або навіть генотипічні властивості організму визначають темперамент, - він же складає "основу" характеру, - то природно сприймати визначені властивості організму як органічну базу характеру (вірніше було б говорити про їх як про передумови характеру). А що до пункту (2), то визнання генетичних передумов характеру ніяк не означає твердження його генетичної зумовленості. Успадковується лише набір різних способів реагування на впливи середовища. Як саме генетичні передумови оформляться в реальні психологічні ознаки або властивості, залежить від взаємодії цих передумов і умов середовища. Вивчення крайніх аномалій характеру саме  змушує припустити, що в ряді випадків більший внесок в оформлення аномалій вносить генотипічний фактор, а в ряді інших - середовищний. Так що аналіз проблеми біологічних основ характеру приводить до таких висновків:

1) детермінанти властивостей характеру потрібно шукати як в особливостях генотипічного фонду, так і в особливостях середовищних впливів;

2) ступінь відносної участі генотипічних і середовищних факторів у формуванні характеру може бути досить різною;

3) генотипічні і середовищні впливи на характер можуть "алгебраїчно примножуватися": при несприятливих обох факторах розвиток характеру може дати сильні ступені відхилення аж до патології; при сприятливому сполученні навіть сильна генотипічна схильність може не реалізуватися або хоча б не привести до патологічних відхилень характеру. Ці висновки досить важливі для психології; вони змушують, зокрема , висунути як дуже актуальну задачу ранньої діагностики відхилень характеру в дітей і вивчення спеціальних умов виховання з обліком або навіть корекцією цих відхилень.

 

 

Мета дослідження: встановити переважні характерологічні тенденції особистості. 

Матеріали і обладнання: перелік 128 рис, запропонований Т.Лірі для складання характерологічного портрету людини, два реєстраційних бланки й олівці. 

 

 

Дослідження характерологічних тенденцій складається з двох методик. На першому етапі використовується методика самооцінки випробуваним власних властивостей, а на другому - методика взаємооцінки. Тому в дослідницьку групу входять експериментатор і два випробуваних, бажано такі, котрі знають один одного хоча б 1,5-2 місяця. 

Методики дослідження можуть застосовуватися послідовно то одним, то іншим випробуваним, або одночасно. В останньому випадку важливо, щоб випробувані були розміщені не ближче ніж 2 м один від одного. Кожний з них одержує перелік з 128 рис, реєстраційний бланк і олівець. Експериментатор дає їм інструкції і при одночасній роботі двох випробуваних стежить за дотриманням самостійності. 

Інструкція першому випробуваному для самооцінки рис характеру: "Перед Вами перелік ознак або рис, за допомогою яких можна описати психологічний портрет будь-якої людини. Відберіть із усього набору ті, котрі Ви з повною впевненістю можете віднести до себе, і обведіть відповідний номер риси в реєстраційному бланку. Намагайтеся бути щирим і по можливості об'єктивним". 

Інструкція другому випробуваному для взаємооцінки рис характеру: "Перед Вами перелік ознак або рис, за допомогою яких можна описати психологічний портрет будь-якої людини. Відберіть із усього набору ті, котрі Ви з повною впевненістю можете віднести до Н. (тобто першого випробуваного), і обведіть номер відповідної риси в реєстраційному бланку. Намагайтеся бути по можливості об'єктивним". 

 

 

1. Здатний до співробітництва, взаємодопомоги. 

2. Упевнений у собі. 

3. Користується повагою в інших. 

4. Не терпить, щоб ним командували. 

5. Відвертий.