Теорія справедливості Джона Ролза в контексті Верховенства права

У роботі здійснено комплексне дослідження концепції справедливості Джона Ролза та показано справедливість як базову умову для втілення принципів верховенства права. Проаналізовано феномен справедливості та верховенства права в контексті їхнього взамозв’язку.

Справедливість є визначальним феноменом в процесі розвитку людського буття. Правове регулювання соціальних взаємин покликане забезпечувати спокій та стабільний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності. Саме справедливість як морально-етична категорія є підґрунтям для запровадження ефективного правового регулювання.

Метою даної роботи є показати справедливість базовою умовою для втілення принципів верховенства права.

Об’єктом дослідження є концепція справедливості Джона Ролза, аналіз феномену справедливості та верховенства права в контексті їхнього взаємозв’язку. Предметом виступають принципи справедливості Джона Ролза, вихідна позиція та завіса незнання в трактуванні даного мислителя. Джерельну базу дослідження становлять, насамперед, соціально-філософські твори Джона Ролза, також праці І. Канта, Ф. Гаєка, Р. Нозіка, П. Рікера, Ю. Габермаса, Б. Таманаги, а також вітчизняних дослідників, зокрема М. Козюбри.

В наш час дедалі відчутнішою стає необхідність осмислення сутності та специфіки феномену справедливості. Ролз спирається на кантівську деонтологічну традицію розуміння моралі та права і розглядає справедливість в трансцендентальному сенсі. «Прагнення до справедливого облаштування світу притаманне людству з самого початку його існування. Але питання про те, в чому полягає справедливість та як відрізнити справедливе від несправедливого, завжди було предметом суперечок як простих людей і політиків, так і філософії і науки. « [1, c. 16] Слова О. Гьофе, на мою думку, тільки підтверджують значення проблеми справедливості в філософському і політичному дискурсі.

На мою думку дуже влучним є висловлювання М. Козюбри про те, що «принцип верховенства права має нерозривно пов’язуватись із основними невідчужуваними правами людини, в яких матеріалізується ідея справедливості». [2, c. 15]

Чеснота справедливості є моральною якістю, а, отже, вона належить до царини моралі. Приписувана людині властивість чи чеснота справедливості виражається в її поведінці стосовно інших людей, поведінці в соціумі. Соціальна поведінка людини є справедливою, коли вона відповідає нормі, котра робить припис дотримуватися цієї поведінки, себто коли така норма запроваджується як повинність, конституюючи таким чином цінність справедливості. Отже, соціальна поведінка людини буде несправедливою, коли суперечитиме нормі, яка робить припис дотримуватися певної поведінки. Справедливість людини – це справедливість її соціальної поведінки, а справедливість її соціальної поведінки полягає в тому, щоб вона відповідала такій нормі, котра конституює цінність справедливості й є в цьому розумінні справедливою.

Якщо звернутися до етимології слова «справедливість», то воно походить від латинського justitia, яке в свою чергу походить від jus – право. Справедливість означає насамперед відповідність, співмірність.

Для Ролза предметом досліджень є соціальна справедливість. Дистрибутивна справедливість, яка стосується розподілу соціальних ролей, завдань і переваг на підставі складної рівності, а також виступає способом розподілу багатства і влади, тобто соціальних благ в державі. Формальна справедливість, що є справедливістю як чесність. Вона базована на дотриманні принципу, є «послухом системі» як неупереджене й послідовне дотримання законів та принципів.

Головний суб’єкт справедливості – це базова структура суспільства. Базова раціонально-справедлива структура суспільства виникає з двох його принципів. Як пише Ролз, принципи справедливості – «це ті принципи, що вільні й розумні особи, зацікавлені в плеканні своїх власних інтересів, приймають у такій собі початковій позиції рівності як такі, що визначають фундаментальні умови їхнього осоціальнення. Ці принципи мають регулювати всі подальші домовленості... « [1, c. 37].

Другий принцип справедливості Джона Ролза звучить так: «соціальні й економічні нерівності слід так впорядкувати, аби вони були:

А) і на найбільшу користь для найменш привілейованих, відповідно до принципу справедливих заощаджень,

Б) і прив’язані до посад та позицій, відкритих для всіх за умов чесної рівності можливостей» [1, c. 414]. Він полягає в тому, щоб суспільні зміни, які приймаються, призводили до поліпшення стану найменш успішних людей у суспільстві.

Соціальну справедливість, на думку Ролза, можна досягти шляхом впровадження принципу максим. Суть його полягає в тому, що нерівний розподіл благ у суспільстві можливий лише за умов максимізації соціальних позицій найбільш дискримінованих членів суспільства.

Соціальну угоду щодо створення базової структури суспільства укладають не під тиском страху тотальної небезпеки, а на шляху невимушеного дискурсивного обговорення принципів справедливості під «вуаллю незнання» всього того, що могло б уплинути на неупередженість їхнього рішення і порушити задані умови чесності.

Найсуттєвіша запорука справедливості згідно з цією моделлю полягає в тому, що справи інших мають вирішуватися як власні, оскільки ти не знаєш, в якому становищі будеш знаходитися після розподілу благ.

Так витлумачивши ідею справедливості, автор робить наступний крок – з’ясовує не стільки моральний, етичний смисл справедливості, скільки її підвалини. А пріоритет справедливості полягає в тому, що вона сама є єдино правильною метою.

Ролз при розв’язанні дилеми – благо чи право – спирається на кантівське розуміння права як моралі, що регламентує, насамперед, діяльність правителя, а також на інтерпретацію справедливості як формальної абстрактно-загальної рівності вільних та незалежних один від одного людей. Адже тільки такі люди можуть бути суб’єктами права. До того ж таке розуміння права базується на обстоюванні індивідуальних прав так само, як і на доведенні необхідності для суспільства правової держави. Звідси випливає і справедливість як загальна правова основа, що панує над усіма, часто протилежними, реальними інтересами, регулює, вимірює їх єдиною, спільною правовою міркою. А система прав людини має загальний, універсальний, глобальний характер. Вона потрібна для надання людині, принаймні, двох можливостей у здійсненні її соціального буття – захисту від надмірності посягань держави та влади на її свободу та забезпечення способів участі індивіда в громадському житті. Саме права людини, тобто їх дотримання, стають найістотнішим показником ефективності суспільства, його свободи та справедливості.

Отже, ми розглянули пріоритет справедливості над іншими чеснотами та вияснили, що справедливість – це не просто цінність, її принципи мають незалежне обґрунтування.

Європейські регіональні організації – ЄС, РЄ, ОБСЄ – нормативно закріпили принцип верховенства права як засадничий, основоположний по відношенню до правових систем як власне цих організацій так і правових систем держав-членів зазначених міжнародних організацій в цілому. Отже, з огляду на важливість поняття справедливості та верховенство права можна зробити висновок, що справедливість виступає однією з головних умов для втілення принципів верховенства права.

 

 

1. Гьофе О. Справедливість і субсидіарність. Виступи в Україні / О. Гьофе. – К. : Альтерпрес, 2004. – 144 с.

2. Козюбра М. І. Принцип верховенства права та вітчизняна теорія і практика / М. І. Козюбра // Укр. право. – 2006. – № 1. – С. 15-23.

3. Ролз Дж. Теорія справедливості / Дж. Ролз. – К. : Основи, 2001. – 882 с.