Консультування клієнтів з депресією І суїцидальними намірами

Сьогодні Україна ввійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (більше 20 самогубств на 100 тис. населення). За останнім часом у нашій державі зросла кількість самогубств - за зведеними даними станцій швидкої допомоги за тиждень у середньому близько 10 підлітків намагаються самостійно піти з життя. Це, імовірно, пов'язано зі збільшенням темпу сучасного життя, підлітки, втім як і їх батьки, не справляються із кризовими ситуаціями. У більшості випадків психолог зустрічається зі здивуванням дорослих із приводу суїциду їх дітей і розгубленістю, тому що найчастіше пусковим моментом буває, наприклад, незначна, на думку дорослих, образа. Однак остання здебільшого буває лише вершиною айсберга нерозуміння, тривалої фрустрації дитини.

Актуальність вивчення проблематики депресивних та суїцидальних станів визначається нагальністю завдань профілактики самогубств. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2% дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% - вважають, що нікому немає до них справ, 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.

В останні десятиліття відзначається ріст числа депресивних розладів як у популяції в цілому, так і серед хворих, які проходять лікування в психіатричних установах. Депресивна симптоматика нерідко займає провідне місце в клінічній картині різних психічних захворювань неафективної природи - шизофренії, хвороб залежності, неврозів та ін., - і на певних етапах захворювання найбільшою мірою визначає важкість стану хворого. Незважаючи на визнання важливої ролі депресивних порушень при найпоширеніших психічних захворюваннях, досі не існує єдиної думки щодо їх місця, клінічної оцінки, терапії, прогностичній значимості, а висновки різних авторів неоднозначні і суперечливі. 

Люди часто ставлять запитання про те, що можна зробити для того, хто вирішив піти з життя і чи можна його переконати. Існуюче поширене уявлення про те, що суїцидента не можна відвернути від прийнятого ним рішення базується на неправильному припущенні про невідворотність суїцидального наміру у самогубця.

Як відзначав ще В. М. Бехтєрєв, потреба у самознищенні в переважної більшості людей є лише тимчасовою, “невдала спроба знову повертає інстинкт життя і турботу про нього”. Бехтєрєв звертав увагу на уявну нелогічність у поведінці осіб, які наагалися покінчити з життям самогубством. Після невдалої спроби вони починали поводитися як люди, які цінують своє життя, енергійно борються за нього і з ретельністю приймають призначене лікування.

У роботах відомих американських суїцидологів Н. Фарбероу і Е. Шнейдмана сам факт суїциду трактується як своєрідний заклик до навколишніх, крик про допомогу. Саме потреба суїцидента у живій людській участі, готовність прийняти запропоновану йому допомогу служать підставою для можливості організувати профілактику самогубств. У цьому і складається гуманістична сутність суїцидологічної превенції.