Кримінально-правова характеристика умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Актуальність теми. Право захищати себе та інших від суспільно небезпечних посягань є, насамперед, правом, а не обов’язком особи, тому його зміст і межі, встановлені законом і практикою не є безмежними. У випадку вчинення особою дій, які виходять за межі необхідності, втрачають свій зміст ті умови, що надавали захисним діям правомірного характеру. Саме тому заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, що в даній обстановці не була необхідною, визнається діянням суспільно небезпечним, яке, у певних випадках, тягне за собою кримінальну відповідальність.

Вчиняючи суспільно небезпечне посягання, особа, з одного боку, ставить себе у ситуацію, коли її інтереси до певної міри випадають з-під захисту кримінального закону, проте з іншого – життя і здоров’я такої особи є об’єктом кримінально-правової охорони, якщо, той, хто обороняється чи затримує її, у результаті порушення встановлених правил виходить за рамки правового поля. 

Найбільш тяжкою шкодою, яка може бути заподіяна в процесі необхідної оборони чи затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, є заподіяння смерті. За неправомірне заподіяння такої шкоди, як правило, настають істотні негативні наслідки у вигляді кримінальної відповідальності. В Україні кожного року засуджується близько ста осіб за вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Це означає, що від зазначених посягань шкода заподіюється значній кількості осіб. А це, у свою чергу, обумовлює необхідність досконалого і недвозначного нормативного регулювання ситуацій, коли заподіяння такої шкоди вважається правомірним, а коли за такі діяння повинна наставати кримінальна відповідальність.

З огляду на це, проведення комплексного дослідження питань відпові-дальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, є актуальним.

Інститут необхідної оборони, затримання злочинця, а відтак і перевищення їх меж багаторазово досліджувалися, зокрема, такими вченими-криміналістами як Г. М. Андрусяк [3], Н. М. Плисюк [14], С. Г. Помазан [15], О. М. Юрченко [18] та ін. У роботах названих учених інститут необхідної оборони, затримання злочинця та перевищення їх меж піддавалися глибокому та всебічному дослідженню, проте ряд проблем відповідальності за такий злочин залишилась до кінця не вирішеною, щодо інших вчені займають протилежні позиції.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у зв’язку з заподіянням смерті іншій особі в ситуації необхідної оборони або затримання особи, що вчинила злочин.

Предмет дослідження – відповідальність за умисне вбивство при переви-щенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Мета роботи – вироблення чітких критеріїв визначення, за яких умов при обороні від суспільно небезпечного посягання чи затриманні особи, яка його вчинила, заподіяння смерті іншій особі визнається злочинним та меж відповідальності за такі діяння.

Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких завдань:

• проаналізувати склад та об’єктивні ознаки умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця;
• визначити суб’єкт та охарактеризувати суб’єктивну сторону досліджуваного злочину;
• дослідити проблеми розмежування і кваліфікації злочинів, перед-бачених ст. 118 КК України.

Методи дослідження. У роботі застосовано низку методів наукового пізнання: системний, діалектичний, функціональний, аксіоматичний, порівняльно-правовий, формально-логічного аналізу.