Правотворчість

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку суспільства основою будь-якої діяльності, що здійснюється певними суб’єктами, є принципи, які визначають межі та процес її здійснення, а також відображають основні ціннісні засади, на яких має будуватись відповідна діяльність. Надзвичайно важливу роль і значення, на сьогодні, відіграють принципи здійснення правотворчості. Адже закони народжуються та включаються до чинного законодавства внаслідок складної діяльності, яка загалом має назву правотворчість. У процесі правотворчості формуються і затверджуються ті правові норми, які відповідають сучасному рівню суспільних відносин і сприяють їхньому впорядкуванню і прогресивному розвиткові.

Актуальність дослідження національної правотворчості пояснюється також і тим, що поряд із такою формою державної діяльності як правотворчість на сьогодні в юридичній літературі виокремлюється національна правотворчість, як окремий різновид правотворчості загалом. Сучасні потреби трансформації українського суспільства зумовлюють необхідність дослідження теоретико-методологічних засад та принципів національної правотворчості, оскільки в результаті такої діяльності відбувається формування власне свого національного законодавства, а також за умов посилення тенденції взаємозв’язку і взаємо-впливу держав, збереження своєї ідентичності та самобутності під час міжнародного співробітництва в контексті формування норм міжнародного права. Тому проблема наукового дослідження та розуміння поняття, видів і значення національної правотворчості набуває сьогодні актуального теоретичного і практичного значення.

Вагомий внесок у дослідження питання визначення та сутності принципів правотворчості був здійснений такими відомими вченими, як М. М. Марченко [10], А. С Васильєва [3], А. Ф. Черданцев [23], Л. А. Морозова [11], Н. Н. Кресовська [9], та іншими.

Метою дослідження є здійснення комплексного аналізу існуючих поглядів щодо правотворчості загалом, а також визначення поняття принципів національної правотворчості, її значення для здійснення національної правотворчості на сучасному етапі розвитку суспільних відносин.

Об’єкт дослідження – правотворчий процес у загальному та національному праві.

Предмет дослідження – особливості правотворчого процесу, тобто його види, принципи, шляхи та стадії здійснення, їх особливості у націаональному праві.

Відповідно до мети, об’єкта і предмета роботи встановлено наступні завдання:

• з’ясувати поняття правотворчості, її функції та принципи;
• визначити загальні та спеціальні принципи національної правотворчості: поняття, значення та види;
• проаналізувати види правотворчості;
• дослідити стадії правотворчого процесу.

Джерельну базу виконання роботи склали, перш за все, законодавчі акти України, зокрема, Конституція України [1], Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» [2], які регулюють питання компетенції та стадійності правотворчого процесу України. Крім того, проблемі визначення видів та принципів правотворчості присвячені праці П.О. Гримасюка [5], В. Коростей [8], Р.Ф. Гринюка [15], В.С. Ковальського та І.П. Козінцева [16], Р.Ю. Ященко [18] та ін.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальний обсяг роботи складає 32 аркуші.