Закони та підзаконні нормативно-правові акти

Актуальність дослідження. Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів, однак їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення .

Сфера дії права існує як об'єктивна реальність незалежно від того, усвідомлюємо ми її чи ні. Законодавець надає їм законної сили, підводить під захист держави, утверджує в суспільній свідомості той факт, що відносини мають «нормальний», «правильний» характер. Межі правового регулювання — це «демаркаційна» лінія, що розмежовує сферу правового від неправового і визначає межі поширення права, обмеження його впливу на свідомість людини і її дії. Межі правового регулювання зумовлені не юридичними факторами, вони кореняться в природі людської діяльності, зумовлені їх загальною культурою і цивілізованістю, детерміновані існуючою системою відносин, економічними, історичними, релігійними, національними та іншими обставинами.

Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а також розмежування функцій державних органів припускають наявність багаточислених нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

У Конституції України деякі зі зв’язків законів та підзаконних актів регламентовані. Так, ст. 8 проголошує, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Водночас, ст. 9 Конституції України фіксує положення, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. При цьому це положення не вирішує питання взаємодії законів та міжнародних договорів.

Законодавець визначає основні види підзаконних актів України: постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення та постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішення органів місцевого самоврядування, але не встановлює характер ієрархічних відносин між ними та іншими підзаконними актами, а також між підзаконними актами та законами. Ці та інші питання доцільно було б вирішити у спеціальному законі про джерела права України.

У юридичній (як зарубіжній, так і вітчизняній) літературі питання природи законів, їх диференціації, виявлення галузевих особливостей висвітлювалися у працях М. В. Вилегжаніної [4, 5, 6], О.В. Гайової [7], В. Г. Ротань [10], О. І. Прищепи [12] та ін. Проте, малодослідженими і дотепер залишаються питання дефініції та взаємодії законів України та інших джерел права. Потре-бує уточнення і поняттєвий апарат, а саме поняття «закон», «система законо-давства», «підзаконний акт».

Мета роботи - здійснити порівняльну характеристику законів та підзаконних актів, визначити їх місце у правовій системі.

Об'єкт дослідження - закони та підзаконні акти.

Предмет дослідження – особливості законів та підзаконних актів

Методи дослідження. В роботі використані загальнонаукові методи: опис, спостереження, порівняння, логічний аналіз і синтез, системний. Застосовані структурно-функціональний, інституційний аналіз, який дав змогу концептуалі-зувати закони та підзаконні актиз усіма властивими їм ознаками. При аналізі різних видів нормативно-правових актів було застосовано формально-логічний, порівняльно-правовий методи.