ЗМІСТ
Актуальність теми. Запобіжні заходи в кримінальному процесі відіграють важливу роль, бо саме завдяки цим заходам є можливість гарантувати те, що істина буде встановлена і винна особа буде покарана. Якщо є підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений або підсудний можуть уникати слідства та суду або будуть заважати встановленню істини у справі, або навіть будуть продовжувати займатися злочинною діяльністю, то, застосувавши запобіжні заходи, можна запобігти цьому.
Проблема запобіжних заходів в кримінальному процесі розробляється ще з радянських часів. Перелік запобіжних заходів доповнюється з метою покращення здійснення кримінального судочинства. У юридичній літературі обговорюється питання про включення до запобіжних заходів затримання підозрюваного, відсторонення обвинуваченого від посади, віддання під нагляд міліції, домашнього арешту.
Система різноманітних запобіжних заходів, передбачена кримінально-процесуальним кодексом, дозволяє слідчим, органам дізнання, прокурору і суду індивідуалізувати їх застосування з врахуванням тяжкості і характеру інкримінованого злочину, особи обвинуваченого або підозрюваного.
Теоретично механізм кримінально-процесуального регулювання може функціонувати без застосування заходів примусу. Суб’єкти кримінального процесу мають покладені на них державою права та обов’язки. Надаючи їх, держава розраховує на їх виконання завдяки громадській свідомості суб’єктів. Проте така система працюватиме лише в ідеальних умовах.
В реальному житті заходи процесуального примусу є реально діючою та вагомою гарантією виконання приписів норм закону всіма суб’єктами кримінального процесу.
Тому питання сутності, правової природи та застосування заходів процесуального примусу є, було і буде надалі актуальним та резонансним, оскільки з однієї сторони вони є засобом забезпечення дотримання і виконання приписів закону, а з іншого – пов’язані з обмеженням найважливіших природних прав людини і громадянина.
Стан дослідження проблеми. Розробкою теоретичних положень і практичних коментарів та порад щодо застосування і зміни регламентації запобіжних заходів у кримінальному процесі займалося багато вітчизняних авторів, зокрема, слід відзначити праці Бортновської З., Коваленко Є. Лобойко Л., Рожнової В., Тертишника В., Удалової Л., Шило О., Глинської Н. та ін.
Об’єкт дослідження - специфічні правовідносини, які виникають між суб’єктами в процесі застосування заходів процесуального примусу, їх особливості та процесуальний порядок реалізації кримінально-процесуальних прав ті обов’язків їх учасників.
Предмет дослідження - окремі запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу, їх зміст, сутність, особливості та правова природа, а також процесуальний порядок їх застосування.
Мета дослідження – з’ясувати зміст, правову природу, особливості застосування заходів процесуального примусу та виявити існуючі недоліки їх реалізації, зокрема, недоліки законодавчого регулювання.
Об’єкт, предмет і мета курсової роботи зумовлюють необхідність виконання наступних завдань:
- уточнити поняття запобіжних заходів;
- з'ясувати мету і підстави застосовування запобіжних заходів;
- дати процесуальну характеристику ізоляційних запобіжних заходів;
- охарактеризувати процес реалізації неізоляційних запобіжних заходів;
- визначити процесуальний порядок зміни і скасування запобіжного заходу.
Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел (25 найменувань), загальний обсяг роботи склада 50 сторінок.
- Закон України „Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” від 24 березня 1999 р.
- Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу ” від 25 березня 1992 р.
- Закон України „Про міліцію” від 14 березня 1995 р.
- Закон України „Про органи і служби в справах неповнолітніх” від 24 січня 1995 р.
- Закон України „Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 р.
- Закон України „Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р.
- Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України” від 11 грудня 2003 р.
- Закон України „Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р.
- Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.
- Кодекс торговельного мореплавства України від 17 лютого 2006 р.
- Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.
- Конституція України від 28 червня 1996 р.
- Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.
- Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р.
- Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року із змінами і доповненнями.
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.
- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”.
- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу”.
- Бортновська З. Реалізація права на свободу і особисту недоторканість в українському кримінальному процесі // Право України. – 2003.- № 10.
- Коваленко Є.Г.: Кримінальний процес України: навчальний посібник.- Київ: Юрінком-Інтер, 2003.
- Лобойко Л.М. Кримінально-прцесуальне право: Курс лекцій: навчальний посібник. – К.: Істина, 2005.
- Рожнова В.В.: Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи: Автореф.дис канд.юрид.наук.- К., 2003.
- Тертишник В.М.: Науково-практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України.- К.: А.С.К., 2005.
- Удалова Л.Д.:Кримінальний процес України: особлива частина: підручник: НАВСУ.- Київ: Кондор, 2005.
- Шило О., Глинська Н.: Взяття під варту повинно застосовуватись виключно на підставі обгрунтованих процесуальних рішень // Право України. - 2004. - № 10.