Природоохоронне законодавство України

 

У наш час захист навколишнього середовища висувається на перший план. Наслідки недостатньої уваги до проблеми можуть бути катастрофічними. Мова йде не тільки про благополуччя людства, а про його виживання. Особливо тривожно те, що деградація природного середовища може виявитися необоротною.

Забруднення вод завдає шкоди здоров’ю людини і рибним запасам. Деградація сільськогосподарських угідь привела до посухи й ерозії ґрунтів у багатьох районах. Звідси – недоїдання, голод, хвороби. Забруднення повітря наносить усе більш відчутний збиток здоров’ю людей. Масове знищення лісів негативно позначається на кліматі і скорочує біорізноманіття, генофонд. Серйозною погрозою здоров’ю є виснаження озонового шару, що захищає нас від шкідливих випромінювань Сонця. До катастрофічних змін у кліматі Землі веде «парниковий ефект», тобто глобальне потепління в результаті зростаючих викидів вуглекислого газу в атмосферу. Нераціональне використання мінеральних і живих ресурсів веде до їх виснаження, що знов-таки ставить проблему виживання людства. Нарешті, аварії на підприємствах, зв’язані з радіоактивними й отруйними речовинами, не говорячи вже про випробування ядерної зброї, чинять величезний збиток здоров’ю людей і природі. Досить згадати про аварію на Чорнобильській АЕС і на американському хімічному заводі в Індії. Великий збиток навколишньому середовищу приносять збройні конфлікти, про що свідчить досвід воєн у В’єтнамі, Кампучії, Перській затоці, у Югославії.

На конференції ООН 1992 р. у Ріо-де-Жанейро пролунав висновок про те, що нинішня ринково-споживча модель, що діє в ряді країн, стрімко веде до загибелі всього людства. Це модель хитливого розвитку, що характеризується бездумною розробкою і споживанням природно-енергетичних і сировинних ресурсів біосфери.

З огляду на високу енерго- і ресурсоємкість промислового виробництва в Україні, низький рівень культури виробництва і зневагу екологічного законодавства, необхідно трансформувати всю соціальну і політичну організацію керування і розробити нову екологічну доктрину, концепцію, в інтересах виживання майбутніх поколінь українців.

Необхідність розробки нової екологічної концепції України – ноосферного шляху розвитку – диктується наступними причинами.

1. До останнього часу в Україні взагалі була відсутня яка-небудь державна політика в області екології. Таке положення речей стає неприпустимим у період переходу до ринкових відносин, коли екологічні й економічні інтереси вступають у особливо гострі протиріччя.

2. Умови виживання людини диктують перехід його на ноосферний шлях розвитку. Уперше термін «ноосфера» ввів академік В. І. Вернадський, маючи на увазі розумно керований розвиток людини, суспільства і природи, перехід усього людства в нову епоху – ноосферну. Фундаментом ноосферного розвитку є розуміння того, що людина є частиною природи і зобов’язана підкорятися її законам. Перехід до ноосферного розвитку – єдиний шлях порятунку сучасної цивілізації від загибелі.

Існує необхідність приведення норм екологічного права України у відповідність з нормами міжнародного права, що припускає освоєння і сприйняття українською наукою і правом найбільш ефективних міжнародних концепцій і ідей в області охорони навколишнього середовища.

Основні положення нової екологічної концепції України повинні стати основою для конструктивної взаємодії органів державної влади й органів місцевого самоврядування, підприємців і суспільних об’єднань по забезпеченню комплексного рішення проблем збалансованого розвитку економіки і поліпшення стану навколишнього середовища. Ці положення повинні стати базою для розробки довгострокової державної політики, що забезпечує стійкий економічний розвиток країни при дотриманні екологічної безпеки суспільства.

Охорона середовища існування людини, як один з найважливіших напрямків екологічної концепції України, тісно пов’язана з ідеєю створення сприятливих екологічних умов для життєдіяльності, праці і відпочинку людини. Це так само є однією з головних задач діяльності по охороні навколишнього середовища. Ст. 3 Конституції України встановлює, що людина, її права і свободи є найвищою цінністю. У Ст. 50 Конституції України сказано, що кожний має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про його стан і на відшкодування збитку, заподіяного його здоров’ю чи майну екологічним правопорушенням.

При цьому право громадян на сприятливе навколишнє середовище забезпечується:

- створенням сприятливих умов для їхньої життєдіяльності;

- наданням можливості участі в обговоренні підготовлюваних рішень, виконання яких може чинити несприятливий вплив на навколишнє середовище;

- здійсненням державних заходів для запобігання екологічно небезпечної діяльності, попередженню і ліквідації наслідків аварій, природних стихійних лих;

- наданням достовірної інформації про стан навколишнього середовища;

- поліпшенням якості продуктів харчування;

- можливістю вимагати в судовому порядку скасування рішень про розміщення, проектування, будівництво, реконструкцію й експлуатацію екологічно небезпечних об’єктів;

- інші гарантії.

Можна виділити кілька основних положень механізму реалізації екологічної концепції України:

1) постійне і неухильне збільшення частки засобів державного бюджету, що направляються на охорону навколишнього середовища і природних ресурсів, що сприяє підвищенню рівня стійкості екосистем природних зон України і забезпечує людям, соціальним групам і суспільству в цілому право на проживання в чистому природному середовищі;

2) поетапне формування екологічного механізму захисту навколишнього середовища і природних ресурсів, що забезпечує стійке їхнє відтворення;

3) поетапне формування нормативно-правового механізму, що співвідносить розвиток усіх сфер суспільного виробництва, його галузей, окремих підприємств і всіх членів суспільства з реальним станом природних ресурсів і умовами навколишнього середовища;

4) рішення питань раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища на основі широкої інформованості населення про стан природи, економіки, охорони здоров’я при організуючій діяльності всіх органів державної влади