Інноваційний потенціал освітньої діяльності як основа становлення методичної культури особистості вчителя суспільних предметів

 

 

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується підвищеною увагою до вдосконалення процесу навчання та виховання. Конкурентоспроможність людини на сучасному ринку праці, на думку фахівців, багато в чому залежить від її здатності набувати знання та вміння їх застосовувати в конкретних життєвих ситуаціях.

Школа, орієнтована виключно на академічні та енциклопедичні знання випускника, враховуючи нові запити ринку праці, сьогодні зазнає змін. Освіта повинна бути націлена на формування у випускника готовності ефективно використовувати свої внутрішні і зовнішні ресурси для прийняття рішень і досягнення поставленої мети. Тому принципово змінюються цілі освіти. Розуміння знання як нарощування суми предметної інформації протиставляється знанню як комплексу вмінь та ставлень, що дозволяють діяти і досягати необхідного результату, причому, часто у невизначених, проблемних ситуаціях. Таким чином, у вітчизняній школі відбувається зміщення акцентів зі «знаннєвого» на компетентнісний підхід до навчання. Це веде до зміни освітньої парадигми і передбачає пошук таких підходів і методів навчання учнів, коли вони набувають вміння використовувати отримані знання в різних життєвих ситуаціях.

Володіння компетентністю трансформує «культурну» людину в сенсі носія академічних знань у людину «активну», «соціально адаптовану», налаштовану на спілкування не у сенсі обміну інформацією, а на соціалізацію в суспільстві і вплив на суспільство з метою його зміни. Саме тому сучасна педагогічна наука визначає певну систему компетентностей, яких набуває учень, опановуючи зміст освіти у навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу. Ця система містить у собі ключові, або надпредметні, компетентності, які формуються під час засвоєння змісту

всіх предметів та галузей освіти i є найважливішими. Ключова компетентність може бути визначена як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності та ефективно розв’язувати відповідні проблеми. Їх формування є загальним результатом засвоєння учнем усього змісту середньої освіти.

Друга складова цієї системи – галузеві компетентності, які формуються у результаті опанування учнем змісту однієї галузі в усіх класах середньої школи. І, нарешті, визначаються предметні компетентності, що набуваються учнем у ході вивчення того чи іншого предмета в усіх класах середньої школи [3: 68-75].

Інтернет-словник «Вікіпедія» визначає предметну компетентність, як сукупність знань, умінь та ставлень у межах предмета, що дозволяє особистості виконувати певні дії через власне ставлення [4].

Предметні компетентності вужчі порівняно з ключовими та галузевими компетентностями. Вони мають більш конкретний опис складових і можливість формування в межах навчального предмету.

Про сформованість предметної компетентності можна говорити за здатністю особистості здійснювати практичну діяльність, яка вимагає наявності понятійної системи, відповідного мислення, вмінь, навичок, ставлень, що дозволяють оперативно вирішувати нагальні проблеми. О. Пометун визначила такі складові історичної предметної компетентності: мовленнєва; інформаційна; хронологічна; логічна; просторова; аксіологічна [5: 3-10].

К. Баханов, на основі аналізу феномену історичної свідомості, визначає такі складові історичної предметної компетентності: часову; просторову; історичності; дійсності та джерел інформації; ідентичності; аксіологічну; діяльнісну [6: 114].

О. Пометун окремо визначає мовленнєвий компонент, який передбачає вміння учнів будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних фактів, історичних постатей та історичної теорії [5]. Предметні компетентності відображають особливості змісту і способів пізнання відповідної науки, а складовими правової та етичної компетентностей можна виокремити такі: мовленнєву, інформаційну, логічну, просторову, аксіологічну, соціокультурну, діяльнісну.

У сучасній Україні відбуваються зміни у багатьох сферах життя суспільства, трансформуються суспільні відносини, переглядається система цінностей і пріоритетів. Поступово наша країна вступає на шлях формування демократичної, правової держави і становлення громадянського суспільства.

Успіхи в цих процесах залежать не лише від розвитку економіки, удосконалення законодавства і модернізації правових відносин, але й від готовності особистості (компетентної) жити в нових економічних та соціально-політичних умовах. Тому, на нашу думку, важливими для правової та етичної компетентностей є соціокультурна та діяльнісна складові.

Елементи предметних компетнтностей суспільствознавчих дисциплін наскрізно формуються у всіх трьох ступенях шкільного навчання: початковій, базовій, повній школі. Поступово предметна компетентність через формування її елементів наскрізно різними предметами (історія, правознавство, етика), тобто в горизонтальній площині, трансформується у загальнопредметну. Складові компетентності удосконалюються, інтегруються у нові предмети, взаємодіють між собою, утворюючи особистісні компетентності. Про це варто пам’ятати вчителю при проектуванні предметних компетентностей на уроках, де він має визначити:

- які знання, вміння, навички та способи діяльності формуються відповідною темою курсу (історія, правознавство, етика) ;

- назву компетентності;

- тип компетентності в загальній ієрархії (ключова, галузева, предметна компетентність) ;

- соціально-практичну обумовленість і значимість предметної компетентності (для чого вона потрібна в соціумі) – соціальна складова;

- особистісну значимість компетентності (у чому і навіщо учневі необхідно бути компетентним) – аксіологічна складова;

- вміння і навички, способи діяльності та мінімально необхідний досвід діяльності учня в сфері даної компетентності – діяльнісна складова.

Для цього потрібно враховувати основні функції компетентності, які виділені А. Хуторським на підставі аналізу їх ролі і місця в навчанні:

- відображати соціальну значущість для молодих громадян;

- бути умовою самореалізації особистості учня в навчанні, засобом подолання її відчуження від навчального процесу;

- задавати реальні об’єкти навколишньої дійсності для цільового та комплексного застосування знань, умінь і способів діяльності;

- задавати досвід предметної діяльності учня, необхідний для формування здатності та практичної підготовленості особистості;

- бути частиною змісту надпредметних компетентностей;

- з’єднувати теоретичні знання з їх практичним використанням для вирішення конкретних завдань;

- представляти собою інтегральні характеристики якості підготовки учнів і служити засобами організації комплексного особистісно і соціально значущого освітнього контролю [1].

Переорієнтація освітнього простору на компетентнісно спрямований підхід викриває низку проблем. Вони пов’язані, у першу чергу, з тим, що педагоги мають переважно загальне уявлення про цей підхід. Відповідно, вони не завжди володіють технологіями, які дозволяють створити педагогічний простір, що забезпечує формування ключових галузевих і предметних компетентностей учнів. Такі технології повинні створити особистості умови для вибору, спонукати її до власного цілепокладання, самоорганізації, групової діяльності в ситуації недостатності (або надлишку) ресурсів. Складнощі виникають також і в управлінні цими процесами.

Тому, у сучасному освітньому процесі закладів післядипломної педагогічної освіти, є важливим навчання педагогів процедурам конструювання компетентностей через їх внутрішні елементи.

Реалізація таких процедур учителем допомагає учням оволодівати сучасними технологіями життєдіяльності, створює умови для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки, самореалізації, саморегуляції, самоконтролю, інтеграції випускників школи в соціокультурний простір.

 

1. Хуторской А. В. Технология проектирования ключевых и предметных компетенций / А. В. Хуторской [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eidos.ru/journal/2005/1212.htm 

2. Овчарук О. В. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти [Електронний ресурс] / О. В. Овчарук. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/theory/381 

3. Овчарук О. В. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / О. В. Овчарук // Стратегія реформування освіти в Україні. – К. : КІС, 2003. – С. 68-75.

4. Предметная компетентность [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki 

5. Пометун О. І. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О. І. Пометун // Історія в школах України. – 2007. – № 8. – С. 3-10.

6. Баханов К. О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: [монографія] / Костянтин Олексійович Баханов. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2005. – 384 с.

7. Гальперин П. Я., Гальперин П. Я., Ждан А. Н. – М. : Академический проект, 2005. – 835 с.