Модель конкурентоспроможного вчителя суспільних предметів в умовах випереджувальної післядипломної освіти (заняття з елементами тренінгу)

 

 

Перехід українського суспільства у новий стан свого розвитку закономірно поєднується з удосконаленням усіх соціальних інститутів і систем, у тому числі – й системи освіти. Однак, які б реформи і модернізації в галузі освіти не відбувалися, всі вони, зрештою, фокусуються на вчителеві як творчій, соціально активній, професійно компетентній особистості, котра адаптована до неоднозначних суспільних реалій і спроможна передавати свій досвід молодому поколінню у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.

Сучасні тенденції розвитку суспільства, вітчизняної освіти зумовлюють формування вчителя, здатного здійснювати професійну діяльність на демократичних та гуманістичних засадах, реалізовувати освітню політику як

пріоритетну функцію держави, забезпечувати розвиток та самореалізацію особистості, задоволення її освітніх і духовно-культурних проблем.

Закономірно, що вчитель визначений головною дійовою особою на шляху реалізації стратегічного напряму розвитку освіти в Україні – зробити її конкурентоспроможною серед інших країн Європи. Вирішення цього завдання обумовило необхідність підготовки кваліфікованого працівника відповідного рівня і профілю, компетентного, відповідального, що вільно володіє професією, орієнтується в суміжних галузях, здатний до ефективної роботи на рівні світових стандартів, готовий до постійного професійного зростання та професійної мобільності. Потреба у конкурентоспроможних педагогічних кадрах продиктована, насамперед, соціально-економічними умовами, що визначаються ринковими відносинами у всіх сферах життя. Адже сьогодні, коли держава знаходиться в умовах переходу до ринкової економіки, попитом на ринку праці користуються спеціалісти, які вміють нестандартно мислити, творчо застосовувати знання у складних виробничих, соціальних ситуаціях [1].

Такий підхід вимагає розв'язання проблеми зростання професійної компетентності вчителя, його здатності постійно навчатися, прагнути до самовдосконалення, без чого сьогодні неможливо бути конкурентоспроможним на ринку праці.

У науковій літературі конкурентоспроможність трактується як одна з основних форм організації соціальної та міжособистісної взаємодії, що характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей, інтересів за умов протиборства з іншими індивідами, які також прагнуть досягти цих цілей або інтересів [1].

Ряд дослідників під конкурентоспроможністю розуміють «здатність особистості досягати поставлених цілей у різних, швидко змінних освітніх ситуаціях за рахунок оволодіння методами вирішення великого класу професійних» [5]. При цьому, увага акцентується на професійних уміннях, а критеріями оцінки конкурентоспроможного фахівця виступають професійні знання (знання предметної галузі й психолого-педагогічних знань), рівень комунікативної культури, прагнення до професійного зростання, здатність до рефлексії тощо.

Формуванню конкурентоспроможності вчителя суспільних предметів сприяють певні характерологічні риси – воля, прагматичність у діях, націленість на успіх, швидкість реакції, рішучість, прогностичні здібності, уміння приймати нестандартні рішення, а також – сміливість, популярність у колективі. Володіння педагогічною культурою – ще одна риса конкурентоспроможного вчителя-суспільника, яка визначає загальний інтерес колективу навчального закладу, де панує доброзичлива ділова атмосфера; вміння конструктивно працювати в команді, дипломатичність, здатність до компромісу, надійність, здорові взаємини між адміністрацією й педагогічними працівниками з дотриманням субординації.

Сучасний ринок праці ставить вимогидо специфічних знань (умінь) конкурентоспроможного вчителя-фахівця, які полягають у знаннях інструктивно-нормативних матеріалів, педагогічної та методичної літератури; умінні володіти комп'ютерною технікою, інформаційними технологіями, користуватися послугами мережі Internet; у розумінні природи дитини як особистості, організації навчальної та інших видів діяльності вихованців; у техніці прийняття педагогічних рішень, знанні іноземних мов тощо.

Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її у практичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

Отже, компетентність – це ситуативна категорія, що виражається у готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних професійних ситуаціях. Більшість дослідників пов’язують проблему компетентності з професійним становленням особистості, розглядають її як оцінну категорію, що характеризує людину як суб’єкта професійної діяльності, її здатність виконувати завдання, що належать до її компетенції. У педагогічній науці поняття «професійна компетентність» розглядається в таких значеннях, як:

− сукупність знань і вмінь, що визначають результативність праці;

− обсяг навичок виконання завдання;

− комбінація особистісних якостей та характеристик;

− комплекс знань і професійно значущих особистісних якостей;

− вектор професіоналізації;

− єдність теоретичної і практичної готовність до праці;

− здатність здійснювати складні види діяльності [1].

Професійна компетентність вчителя суспільних предметів – це складне особистісне утворення, що оптимально поєднує професійно важливі знання, уміння, навички, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення особистості та визначає здатність людини до самореалізації й самовизначення в ефективній педагогічній діяльності. Ця динамічна інтегративна характеристика особистості педагога є синтезом аксіологічного, когнітивного, аутопсихологічного, комунікативного та процесуального компонентів, характерними ознаками яких є:

− аксіологічного – сукупність гуманістичних ціннісних орієнтацій вчителя-суспільника, що виступають головним внутрішнім орієнтиром педагогічної діяльності і забезпечують його відповідне ставлення до дитини;

− когнітивного – різні види як предметних, так і психолого-педагогічних знань, засвоєних вчителем-супільником з метою застосування у реальному навчально-виховному процесі школи;

− аутопсихологічного (мотиваційного) – прагнення вчителя суспільних предметів до самореалізації та успіху у професійній діяльності, до професійного самовдосконалення, усвідомлення того, що і як треба зробити, щоб підвищити якість своєї роботи;

− комунікативного компонента – знання, уміння, навички і мотиви вчителя, необхідні для успішного педагогічного спілкування, його орієнтацію на конструктивну взаємодію і співпрацю з учнями;

− процесуального (операційно-технологічного) – здатність вчителя здійснювати навчально-виховний процес, робити свідомий вибір змісту, форм, методів і засобів навчання суспільних предметів, ефективно застосовувати різноманітні та інноваційні технології [7].

Досвід роботи сучасних загальноосвітніх закладів України свідчить, що діяльність вчителя суспільних предметів як конкурентоспроможного фахівця вимагає нових підходів до формування професійних умінь та навичок, до розвитку творчих здібностей, а в цілому – до підвищення рівня його професійної компетентності в умовах випереджувальної післядипломної освіти.

Модель конкурентоспроможного вчителя суспільних предметів складається із суми ознак, які є основою структури професійних та особистісних рис (див. рис. 1).

 

Рис 1. Модель конкурентоспроможного вчителя суспільних предметів в умовах випереджувальної післядипломної освіти

 

Отже, професійна компетентність учителя суспільних предметів – це інтегроване утворення в цілісній професійній структурі особистості вчителя, що є одним із виявів його професійної культури, показником сформованості професійно необхідних якостей і характеристик на засадах системи теоретичних знань та практичного досвіду, що зумовлюють достатній рівень готовності до виконання професійних обов’язків відповідно до визначених вимог, забезпечують високий рівень його самоорганізації та професійної самореалізації

 

 

1. Андрущенко В. П. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. П. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – №1. – С. 5-9.

2. Антонова О. Є. Європейській вимір компетентнісного підходу та його концептуальні засади / О. Є. Антонова, Л. П. Маслак // Професійна педагогічна освіта: компетентнісний підхід: монографія / за ред. О. А. Дубасенюк. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. – С. 81-109.

3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К. І. С., 2004. – 112 с. – (Бібліотека з освітньої політики).

4. Коновальчук І. І. Сутність і структура інноваційної компетентності педагога загальноосвітнього навчального закладу / І. І. Коновальчук // Професійна педагогічна освіта: компетентнісний підхід: монографія / за ред. О. А. Дубасенюк. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. – С. 110-130.

5. Лалак Н. В. Методика формування професійної компетентності майбутнього вчителя у процесі навчання історії [Електронний ресурс] / Н. В. Лалак. – Режим доступу: http: //www. dlib. com. ua.

6. Пєхота О. М. Індивідуалізація професійно-педагогічної підготовки вчителя: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра пед. наук: 13. 00. 01 / О. М. Пєхота. – К., 1997. – 52 с.

7. Пометун О. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О. Пометун // Історія в школах України. – 2007. – №6. – С. 3-12.