Реальна практика оцінювання ефективності управління системою Загальної середньої освіти м. Рівного

 

 

Загальновідомою думкою стало те, що розвиток будь-якої системи істотно залежить від управління. На шкільну освіту в Україні досі значно впливає адміністративно-бюрократична спадщина радянської системи: жорстка централізація, відсутність реальної автономії навчальних закладів, забюрократизованість, хронічне недофінансування, і, головне, недовіра держави до всіх учасників освітнього процесу – учнів та батьків як замовників і партнерів освіти, вчителів як професіоналів, вільних у виборі змісту і засобів навчання, директора школи як відповідального менеджера і господарника.

З іншого боку, утверджується державно-громадська модель управління, для якого характерною рисою є відкритість освіти, демократизація процесів.

На модернізацію системи управління загальною середньою освітою націлює важливий стратегічний документ держави – Національна доктрина розвитку освіти, у п. 2 якої зазначена важливість наступних перетворень: 

- перерозподіл функцій та повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;

-перехід до програмно-цільового управління;

-поєднання державного і громадського контролю;

-запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

-запровадження новітніх інформаційно-управлінських і комп’ютерних технологій;

-демократизація процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації тощо.

У цьому зв’язку, управління освіти Рівненського міськвиконкому всіляко впливає на підвищення ефективності управління освітою, використовуючи при цьому досягнення науки та практики.

Для сучасної теорії і практики управління, в тому числі соціально-педагогічними системами, пріоритетним є системний, особистісний, діалогічний підходи. Це орієнтує на врахування в управлінні тенденції розвитку освіти, впливу зовнішнього середовища на управляючі процеси, моделювання цілісних педагогічних й управлінських структур, які синтезують стихійний й організований початок, використання діалогічних форм взаємодії. Найголовнішим є забезпечення відповідності управляючої підсистеми і системи, що управляється, оскільки лише за умови такої відповідності можливий динамічний розвиток навчально-виховного процесу згідно з метою школи.

Внутрішньошкільне управління – це діяльність управляючої системи, спрямованої на реалізацію мети школи шляхом створення умов (прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, організаційних, матеріально-фінансових та ін.), необхідних для належного розвитку педагогічного процесу.

Очевидно, для реалізації таких важливих завдань має бути відповідна система управління якістю освітніх послуг відповідно до державних та міжнародних стандартів. Тому, забезпечення високоякісної освіти на всіх етапах і рівнях, оцінювання її результативності й управління якістю – одне з основних завдань сьогодення. Саме такий підхід використовує управління освіти, здійснюючи атестацію навчальних закладів.

Профільним міністерством 2001 р. визначено порядок атестації навчальних закладів, його ж наказом від 14.02.2005 №99, уточнено орієнтовні критерії оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів, які були прийняті 2001 р. При їх розробленні були визначені основні напрями доопрацювань, а саме: удосконалення та уточнення показників освітньої діяльності навчальних закладів, інноваційна діяльність, соціальний захист учасників навчально-виховного процесу, формування державно-громадської моделі управління освітою, розвиток учнівського самоврядування та ін.

Однак, атестація закладів здійснюється раз на 10 років, тому це не дає можливості управлінню освіти ефективно впливати на поступ у розвитку навчальних закладів. У цьому зв’язку ще 2003 р. управлінням освіти було запроваджено критерії для оцінювання ефективності керування навчальними закладами. Для цього було визначено 7 напрямів, а саме:

-створення умов для здобуття дітьми, молоддю повної загальної середньої освіти;

-оновлення змісту освіти в закладах;

-зміцнення навчально-матеріальної бази;

-удосконалення кадрового та науково-методичного забезпечення закладу;

-результативність роботи навчального закладу;

-ведення основної документації.

Щорічно, перед початком нового навчального року згідно з цими напрямами встановлювався рейтинг навчальних закладів. Слід зауважити, що кожен напрям включав у себе від 5 до 9 критеріїв, які оцінювалися за 3-бальною шкалою кожний, при цьому було визначено, що 3 б. – досягнення стабільно високих результатів, 2 б. – системна робота із досягненням певних результатів, 1 б. – епізодична робота.

Як наслідок, за аналізом даної роботи, щорічно навчальні заклади покращували свої результати. Робочою групою управління освіти відзначалося значне покращення матеріально-технічної бази навчальних закладів, естетики оформлення приміщень, створення безпечних умов життєдіяльності дітей, створення умов для здобуття дітьми, молоддю загальної середньої освіти, проведення експериментально-дослідної діяльності, співпраці з вищими навчальними закладами, покращення діяльності органів громадського самоврядування.

Проте, визначення рейтингу за даними підходами було не зовсім раціональним, бо чітко не було визначено способу оцінювання. Тому, 2011 р. творчою групою управління освіти, під керівництвом заступника міського голови Рівного Г.Г.Кульчинською, за широкого залучення педагогічних працівників було розроблено більш конкретні критерії щодо визначення рейтингу загальноосвітніх навчальних закладів. Критерії оцінки розглянуто на колегії управління освіти та рекомендовано для затвердження управлінням освіти. Об’єктивність оцінювання роботи ЗНЗ при цьому забезпечується всебічним аналізом якісних і кількісних показників їх діяльності. Оцінка даних проводитиметься у динаміці. Таким чином, управління освіти сприяє розвиткові освітньої галузі міста.

 

 

1.Грушанская Е. Система оценки качества образования – региональный подход [Текст] / Е.Грушанская // Народное образование. – М., 2008. – №8. – С.80-84. 

2.Лукіна Т. Моніторинг якості освіти: теорія і практика [Текст] / Т.Лукіна. – К.: Шк. світ: Л.Галіцина, 2006. – 128 с.

3.Любчук О.К. Теоретико-методологічні засади державного управління неперервною освітою в Україні та її регіонах: монографія [Текст] / О.К.Любчук. – Донецьк: СПД Куприянов В.С., 2010. – 395 с.

4.Науково-організаційні основи експертизи інноваційної освітньої діяльності в регіоні: наук.-метод.посіб. [Текст] / ред. Л.І.Даниленко. – К.: Логос, 2006. – 196 с. 

5.Панасюк В.П. Моделирование региональной системы управления качеством образования на основе процессного подхода [Текст] / В.П.Панасюк // Управление качеством образования: теория и практика эффективного администрирования. – СПб., 2008. – №2. – С.71-92. 

 

1.Конкурс-огляд строю та патріотичної пісні «Червона калина».

2.Конкурс читців-гумористів «Поліські пересмішники».

3.Конкурс естрадної та авторської пісні «Веселий вулик».

4.Конкурс декоративно-прикладного мистецтва «Об’єднаймося ж, брати мої!».

5.Конкурс хореографічних колективів.

6.Конкурс драматичних колективів.

7.Конкурс читців-декламаторів «В сім’ї вольній, новій».

8.Конкурс «Молодь обирає здоров’я».

9.Конкурс екологічних агітбригад.

10.Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді«Моя Батьківщина – Україна».

11.Загальноміський дебатний турнір.

Результати участі у конкурсах фіксуються та сумуються упродовж року:

Таблиця 1

За підсумками навчального року (сума пунктів) заклади отримують наступні бали в рейтинг:

12 балів – 1, 2, 3 місця,

11 балів – 4, 5, 6 місця,

10 балів – 7, 8, 9 місця,

9 балів – 10, 11, 12 місця,

8 балів – 13, 14, 15 місця,

7 балів – 16, 17, 18 місця,

6 балів – 19, 20, 21 місця,

5 балів – 22, 23, 24 місця,

4 бали – 25, 26, 27 місця,

3 бали – 28, 29, 30 місця,

2 бали – 31, 32, 33 місця,

1 бал – 34, 35, 36 місця.

Участь закладу в «нерейтингових» конкурсах відзначається додатковими пунктами:

-міських – 1 пункт;

-обласних – 3 пункти;

-всеукраїнських – 6 пунктів.