Гетьманат Павло Скоропадський

 

Вступ

1. Короткі відомості з біографії П. П. Скоропадського

2. Боротьба за владу

3. Гетьманат Павла Скоропадського

4. Роки еміграції

5. Падіння гетьманського режиму

Висновок

Використана література

 

 

Над історією української держави розмірковувало і вивчало віхи її становлення та буття немало істориків: і об’єктивно, і з ідеологічними передвзяттям – цей процес почався від козацьких літописців, тривав він і в ХХ ст., згадати б В. Антоновича, О. Єфименко, М. Грушевського та ряд інших, які розглядали цю тему чи з заданих позицій (літописці), чи з романтичних, чи народницьких, і часто багато речей із тьми минулого, немало в тому процесі й недобачили та й не завжди розуміли. Докорінний злам у історичному погляді на Козацьку державу бачимо в істориків-державників, які зупинилися не так на соціально-економічних процесах, як на вивченні самого механізму творення української держави і складнощах цього процесу.

Давня українська поезія, яку раніше цілком безпідставно вважали схоластичною, має дивовижну, майже ніким не простежену вживаність у живе тодішнє життя, зокрема в державотворчі процеси свого народу, тобто відзначається великою актуальністю і часто стає не просто зразком (більш чи менш талановитим) словесного мистецтва, а й документом своєї доби, який приносить часом не лише новий, незвісний за іншими джерелами факт, а й подає цілком своєрідне освітлення тих чи інших подій, чим не можна ігнорувати.

Важка й сумна історія українського державотворення. Але ми, шкодуючи над помилками наших державотворців і на їхні невдачі, не повинні забувати й іншого: українці вклали неймовірні зусилля і виявили немало героїзму та самопожертви, щоб свою державу, в межах можливості, встановити та її втримати. Не перелічити мільйонних жертв покладених в її ім’я і задля неї, і про них не маємо ніколи забувати, адже дуже часто гинули найкращі, найчесніші, ідейні і сумлінні, а хитрі, безчесні виживали і сіяли своє зерно в наш генофонод. Однак у часі проростало не лише воно, а й зерно чисте та відбірне – народжувалися нові й нові покоління, котрі кидалися на боротьбу за нашу волю й незалежність. Хотіли мати собі свободу й немало крові за неї пролили, але все бажали, щоб правив нами хтось чужий. Історія державотворення про це свідчить на кожному кроці. Отож, ці дві великі речі – відсутність єдності і віра в те, що хтось нам допоможе стати на ноги і збудувати власну державу, більше всіх ворогів нас знищували, і поки не усвідомимо цих найбільших своїх хвороб та болячок, поти не зведемося з колін і не станемо рівними серед рівних. Доки будуть у нас переважати партійні, конфесійні, групові інтереси і доки не осягнемо святої ідеї національної єдності, не будемо сильними; доки не збагнемо, що мусимо стати на ноги самі, доки не перестанемо сподіватися на іноземного “дядечка”, котрий нам допоможе, не будемо рівними з іншими і не позбудемось заглибленого в нас комплексу рабства. Раб перестає бути рабом не через мрії про свободу, а через віру в свою людську повновартісність – цей історичний урок треба пізнати і засвоїти передусім. Народ наш вільнолюбний, здатний на героїчний чин, на змагання за свою свободу, любить свою землю і вміє на ній працювати, але до того треба йому ще історичної мудрості, а мудрість – це є: навчитися єдності та віри в себе, свою правду, силу, волю, бо таки мав рацію Тарас Шевченко, коли проголошував і навчав нас, що “в своїй хаті своя правда, і сила і воля”. Не маючи єдності, пропадаємо, з єдністю станемо сильними і нас почнуть поважати у світі. Коли повіримо в себе, перестанемо оглядатися за чужим володарем, то збудуємо собі дім, який стане для нас і нащадків вільним та вічним. Коли навчимося шанувати й любити себе самих, шануватимуть нас і сусіди; коли повіримо в свою силу та спроможність, на нас перестануть дивитися зажерливим оком: хижак б’є слабкого, сильного остерігається; і це закон природи, який неперехідний.

 

 

Павло Петрович Скоропадський (3 (16) травня 1873 – 26 квітня 1945) – український громадський, політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918 р. (29. 4 1918 – 14. 12. 1918), один із лідерів та ідеологів гетьманського руху. З кінця 1918 р. в еміграції у Швейцарії та Німеччині, де і далі очолював гетьманський рух, навколо якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політичні і громадські організації та діячі.

Генеалогія роду Скоропадських, за відомими сьогодні історичними джерелами, веде свій початок від першої половини XVII століття. Скоропадські – один з найщляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії. Рід був пов'язаний шлюбними зв'язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Закревські, Кочубеї, Лизогуби, Лисенки, Милорадовичі, Полуботки, Розумовські, Тарнавські, Маркевичі. Сам Павло Петрович є нащадком Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, син Петра Скоропадського і Марії Андріївни Миклашевської.

Народився 3 (16) травня 1873 року у Вісбадені. Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Саме там увібрав перші