Лекція № 4. Правові засади державного регулювання економіки

 

 

1. Методи і засоби державного регулювання.

2. Засоби правового регулювання економіки.

3. Адміністративні засоби державного регулювання економіки.

 

 

Під методами державного регулювання економіки треба розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.

Система управління виробничими галузями на початку перехідного періоду ґрунтується на адміністративних методах керівництва із поступовим використанням принципів територіально-галузевого і функціонально-галузевого управління, які повністю дають змогу узгодити державні, галузеві і регіональні інтереси з інтересами трудових колективів, що потребує використання економічних методів. Вони охоплюють фіскальну та грошово-кредитну політики Центрального банку. Самостійним комплексним методом державного регулювання економіки є державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів державного регулювання економіки.

Діяльність підприємств з державною формою власності регулюють, в основному, адміністративними методами впливу, а діяльність підприємств з недержавною формою власності в перехідний період -переважно економічними (через фіскальну політику та грошово-кредитну політику Центрального банку). Проте в другому випадку можна використовувати й елементи адміністративного управління (див. малюнок 2).

За допомогою економічних методів держава може впливати на співвідношення попиту та пропозиції на фінансових ринках.

До організаційних заходів, які відіграють важливу роль у системі Державного управління і регулювання економіки, належать і пропоновані Кабінетом Міністрів України способи виведення економіки з «тіньового сектора», зокрема, такі:

1. Змінити вимоги щодо ліцензування підприємництва, визначити види діяльності, ліцензування яких треба скасувати.

2. Змінити процедуру реєстрації підприємств шляхом запровадження єдиної служби реєстрації та єдиного реєстраційного документа, обов'язкового для всіх адміністративних органів та установ. Передбачити запровадження п'ятиденного терміну розгляду заяв на реєстрацію.

Визначити персональну відповідальність посадових осіб, які порушують усталену процедуру реєстрації.

3. Уточнити і спростити процедуру митного оформлення і операцій зовнішньої торгівлі, митного контролю з одночасним забезпеченням їхньої прозорості. Удосконалити процедуру оскарження дій посадових осіб та механізм їхньої персональної відповідальності за зволікання та порушення митних правил.

4. Вирішити у визначеному порядку питання щодо лібералізації та зняття необґрунтованих обмежень фінансових операцій, зокрема:

скасування картотеки (режиму безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з банківських рахунків) ;

розширення сфери застосування фіксованих податків;

переведення оподаткування підприємців та фермерів на єдиний фіксований податок.

5. Переглянути і реформувати майнові обмеження, зокрема, щодо придбання й оренди виробничих приміщень, землі та житла, використання їх у комерційних цілях. Забезпечити створення в Україні єдиного реєстру рухомого і нерухомого майна.

6. Переглянути і реформувати порядок ведення державними органами перевірок та інспекцій підприємницької діяльності.

7. Реалізувати заходи щодо лібералізації внутрішніх ринків газі електроенергії, зерна і реструктуризації монопольних утворень у галузі залізничного транспорту та зв'язку.

Дерегулювання економіки не означає послаблення державного регулювання економіки на макрорівні. Навпаки, це дасть змогу прискорити проекти приватизації, легалізувати «тіньову» економіку і таким чином посилити регулювання державне.

До кінця XIX в. в епоху великих соціальних потрясінь формується нова концепція теорії податків, що розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя соціальних реформ, спрямованих на поступове вирівнювання рівня доходів населення. В другій половині 30-х рр. XX в. з'являється концепція використання податків як засобу регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного росту і згладжування соціальної напруги – податки виконують соціально-економічну (другу) функцію.

Не менш важливої по значимості є грошова політика. Регулюючи грошову масу, державу може впливати на ціни, інвестиційні проекти і споживання населення, обсяг національного виробництва, інфляцію і темпи економічного росту. Грошова політика, як і фіскальна, може служити засобом стабілізації, але може і негативно впливати на економіку. Без налагодженої грошової політики боротьба з інфляцією неможлива.

Антимонопольне (антитрестовське) законодавство являє собою пакет законів, що виступає як засіб підтримки державою балансу між конкуренцією і монополією, як засіб встановлення офіційних “правил гри” на ринку. Конкретний характер і зміст антимонопольного законодавства в різних країнах мають свої особливості, однак можна виділити загальні для всіх країн основи цього законодавства: охорона і заохочення конкуренції, контроль над фірмами, що займають пануюче положення на ринку, контроль над цінами, захист інтересів споживачів, захист інтересів і сприяння розвиткові середнього і дрібного бізнесу.

По теорії монетаризму одним з основних засобів регулювання економіки є зміна грошової маси і процентних банківських ставок. Так як держава з кожним роком збільшує свої витрати, що волочуть додатковий ріст інфляції, її не можна допускати до створення багатства суспільства, регулюванню обсягів виробництва, зайнятості і цін. Однак вона може допомогти в регулюванні грошової маси – вилучивши зайву кількість грошей з обігу, якщо не за допомогою позик, так за допомогою податків. У такий спосіб сполучення зниження податків з маніпулюванням грошовою масою і процентною ставкою дозволяє створити стабільність функціонування механізму не тільки державного, але і частки підприємства.

 

 

Правове регулювання економіки забезпечують шляхом прийняття законів і законодавчих актів. Крім того. правові методи регламентовані Указами Президента, нормативними актами уряду (декретами, постановами). Вони також передбачають вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт та зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони виконують функцію довготермінового правового регулювання, а укази, нормативні акти – короткотермінового, оперативного.

Зміни і доповнення до законів вносять відповідними законодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами і декретами Кабінету Міністрів.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин, обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. В умовах розвинутої ринкової економіки монополізм і конкуренція перебувають у діалектичній суперечності.

Найнебезпечніше те, що в Україні поки що є причини, які дають грунт для монополізму: збережені деякі принципові риси адміністративно-командної системи, стійкий і масовий дефіцит товарів, який перетворює виробників дефіцитної продукції на монополістів тощо.

Для державного контролю за розвитком конкуренції та обмеження монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.

Сьогодні сфера безпосереднього державного управління економікою звужується, оскільки зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують на базі державної форми власності. Виконавчі й розпорядчі функції щодо використання державного майна покладено на відповідну розгалужену систему органів державного управління.

 

 

Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає, по суті, пряме управління з боку держави і передбачає використання системи державних замовлень та контрактів; застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот; запровадження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Адміністративне регулювання – це дії адміністрації держави або регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб'єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, розпоряджень. Адміністрація – це орган державної влади на конкретній території. Вона покликана втілювати в життя закони, постанови і розпорядження, що відіграють організаційну роль і визначають відносини між членами суспільства. В умовах нинішнього динамізму адміністративний апарат державного управління повинен оперативно приймати рішення, прогнозувати майбутнє.

Адміністративні засоби досить ефективні, а деколи мають більшу перевагу порівняно з іншими способами державного регулювання економіки. Використання адміністративних методів обґрунтоване в ситуаціях, коли нічим не обмежена свобода окремих суб'єктів зумовлює втрати для інших суб'єктів і ринкової економіки в цілому.

Адміністративне регулювання доцільне у разі прямого державного контролю над монопольними ринками шляхом державного регулювання цін.

Адміністративний контроль ведуть за екологічною безпекою великих виробництв, використанням трансфертних платежів та ін.

Регулювання економіки адміністративними засобами ефективне і тоді, коли спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, ліцензування експорту або державний контроль за імпортом.

Влада, використовуючи адміністративні методи регулювання, вирішує проблеми, які не під силу ринкові. Йдеться про виконання перспективних завдань розвитку країни, окремих її регіонів, у тому числі формування доцільних виробничих комплексів з охорони і раціонального використання природних ресурсів, організацію раціонального використання трудових ресурсів тощо. Адже адміністративне регулювання – це управління об'єктом на стадії його руху до заданого результату; діяльність уряду щодо виконання законів і формування суспільної атмосфери, які б сприяли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов конкуренції, перерозподілу валового національного продукту (ВНП) і національного багатства; коригування розподілу ресурсів з метою вдосконалення суспільного виробництва; стабілізація економіки через широкий контроль за фінансовою, кредитно-грошовою діяльністю фізичних та юридичних осіб; аналіз економічної кон'юнктури; стимулювання виробничої активності тощо.

Держава втручається у підприємницьку діяльність навіть за всіх сприятливих умов. Ідеться про застосування фіксованих цін, про цінову дискримінацію (заборона виробникам запроваджувати свою ціну на продукцію подібної якості, якщо це завдає шкоди конкуренції). Такі обмеження визначає держава, а також дія законів про недобросовісну конкуренцію, використання цінової реклами тощо.