Нормативні основи регулювання відносин із відокремлення церкви від держави

Другий розділ інструкції мав назву: «Про церковні і релігійні товариства» та складався з чотирьох статей, а його положення зводилися до наступного: скасовувалися всі раніше видані царським урядом та тимчасовим буржуазним урядом законоположення про церковні та релігійні товариства; церкви і релігійні товариства позбавлялися прав юридичної особи; підлягали закриттю благодійницькі, просвітницькі та інші подібні їм релігійні товариства, а їхнє майно передавалося виконавчими комітетами до відповідних комісаріатів і відділів.

Розділ третій інструкції – «Про майно, призначене для вчинення релігійних обрядів» – складали статті 17-31. Майно, що перебувало у віданні відомства православного сповідання та інших віросповідних установ або товариств, як визначала ст. 17, переходило у безпосереднє відання місцевих Рад робітничих і селянських депутатів (умови такого переходу визначали інші статті розділу). За проведення передачі майна, що використовувалося з богослужбовою і обрядовою цілями, місцевий виконавчий комітет мав зобов’язати представників колишніх відомств або осіб відповідного віросповідання, в чиєму фактичному володінні знаходився храм і відповідне майно, подати у трьох примірниках його інвентарний опис. Місцева рада робітничих і селянських депутатів мала визначати мінімум місцевих жителів (не менше 20 осіб), які могли отримати у користування богослужбове майно. У ст. 20 були визначені вимоги, що мали прийняти особи, в користування яких передавалось богослужбове майно:

• зберігати і берегти майно як довірене народне надбання;
• проводити ремонт майна і нести витрати, що були пов’язані із володінням ним (зокрема опалення приміщень, страхування, борги, місцеві збори та ін.) ;
• користуватися цим майном винятково для задоволення релігійних потреб;
• відшкодовувати збитки, що завдані при користуванні цим майном, на умовах солідарної відповідальності (згідно інструкції, за принципом кругової поруки) ;
• мати інвентарний опис всього богослужбового майна, а воно могло набуватися шляхом пожертвувань, передачі з інших храмів чи в інший спосіб (але до опису не вносилося майно, що було приватною власністю окремих громадян) ;
• допускати безперешкодно у позабогослужбовий час уповноважених місцевою Радою робітничих і селянських депутатів осіб для періодичної перевірки й огляду майна;
• у разі встановлення місцевою Радою робітничих і селянських депутатів факту зловживання або розтрати, за першою вимогою цієї ради, передати їй використовуване богослужбове майно.
• Інші норми цього розділу інструкції визначали такі правила:
• у разі відсутності осіб, які б бажали взяти у користування богослужбове майно, виконавчий комітет мав розмістити відповідне оголошення на дверях молитовної будівлі (храму). Якщо із закінченням місячного строку, з часу останньої публікації, бажаючих взяти майно у користування на визначених умовах не було, про цей факт місцевий виконавчий комітет мав повідомити Народний комісаріат освіти. При цьому в повідомленні виконавчий комітет мав зазначити такі відомості: час спорудження молитовного будинку, його вартість, господарську, історичну, художню цінність будівлі та мету можливого подальшого використання. Наркомат освіти міг запропонувати варіант можливого подальшого використання культової будівлі. Якщо така пропозиція не надходила, то місцевий виконавчий комітет міг реалізувати свій план щодо подальшого використання споруди;
• церкви та інші богослужбові приміщення у будівлях радянських установ підлягали закриттю (дзвони з них мали бути направлені до Ради народного господарства, а предмети культу – до органів юстиції на місцях) ;
• церковні приміщення в будівлях місць ув’язнення мали бути звільнені від предметів релігійного культу та пристосовані як освітні установи для ув’язнених;
• заборонялося викладання у храмах і приватних будинках віровчень особам, які не досягли 18 років, але водночас виконавчий комітет міг надати дозвіл на таке викладання особам, які досягли 18 років, за умови, що в цьому відчуває постійну потребу місцеве населення;
• допускалося безперешкодне будівництво нових культових споруд, інших будівель культового призначення, але за умов дотримання вимог будівельних норм. Розділ четвертий інструкції – «Про інше майно» -
• утворювали статті 32-41. Згідно ст. 32, майно церковних і релігійних товариств та колишніх віросповідних відомств, що не було спеціально призначене для богослужбової мети і яке на той час не було взяте у відання радянських установ, негайно відбиралося. На місцеві виконавчі комітети покладався обов’язок пред’явлення вимог до осіб, у фактичному володінні яких знаходилося майно, яке підлягало націоналізації. Особи, яким були пред’явлені відповідні вимоги, під загрозою кримінальної відповідальності, в двотижневий строк мали подати витребувані виконавчим комітетом відомості. Подані відомості мали бути перевірені особами, які на те спеціально уповноважувалися виконавчим комітетом. Результати проведеної перевірки оформлялися протоколом. Оформлений належним чином протокол і складений опис утворювали зміст особливої справи про майно колишніх віросповідних відомств і церковних чи релігійних товариств. Копію опису майна виконавчий комітет мав направити до Народного комісаріату освіти і робітничо-селянської інспекції. Особи, які незаконно користувалися державним майном або ж умисно його псували, підлягали кримінальній відповідальності.

Розділ п’ятий інструкції складали статті 42-45 і вона мала назву «Метричні книги». Відповідно до ст. 42, метричні книги всіх віросповідань і за всі роки, не вилучені до того часу з будь-яких причин, мали бути передані до губернських відділів запису актів громадянського стану, а метричні книги за всі роки з міських і сільських храмів усіх сповідань