Нова соціальна реальність "власності" як економічної категорії в Україні

На думку Ю. К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їх майно поділяється на основні засоби та інші матеріальні цінності. До основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів. До інших матеріальних цінностей – бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидко зношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.

Щодо грошових коштів, то це окрема група об’єктів, і розподіляються вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації).

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про об’єднання громадян” об’єднання громадян (громадські організації, політичні організації) з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність.

Джерелами формування об’єктів власності громадських об’єднань є вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами, добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом.

Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які мають політичні цілі, то вони не можуть одержувати фінансову підтримку або іншу матеріальну допомогу від іноземних держав, організацій і громадян.

Зміст суб’єктивного права власності громадських організацій полягає у тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Право власності об’єднань громадян (громадських організацій, фондів, політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з’їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством України та статутним документом.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, порядок формування і використання коштів профспілкового бюджету визначається статутами профспілок. Фінансова діяльність профспілок, що здійснюється відповідно до їх статутів, за винятком комерційної діяльності, держава не контролює. Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри одержаних ними коштів і сплату податків контролюють державні фінансові органи та податкові інспекції.

Кошти та інше майно об’єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуватись для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а відповідно до ст. 21 Закону України “Про об’єднання громадян” за рішенням суду спрямовуватись в дохід держави.

Релігійні організації, як і інші юридичні особи також можуть мати у власності певне майно. Відповідно до ст. 7 Закону України від 23. 04. 1991р. “Про свободу совісті та релігійні організації” релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій .

У власності організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Власність релігійних організацій формується внаслідок придбання або створення ними майна за рахунок власних коштів, за рахунок майна, пожертвуваного громадянами, організаціями, переданого державою, а також придбаного за іншими підставами, передбаченими законом (ст. 18). Релігійним організаціям заборонено проводити примусове обкладання віруючих майновими зборами.

Релігійні організації у порядку встановленому чинним законодавством мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні), яким надаються права юридичної особи (ст. 19).

У разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту і чинного законодавства, а майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертаються його колишньому власнику. На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів. При відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави (ст. 20).

 

 

За Законом України “Про власність” суб’єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава.

Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

Відносини щодо створення і використання об’єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України та спеціальними законодавчими актами України:

Законом України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (15. 12. 1993 р.)

Законом України “Про охорону прав на промислові зразки” (15. 12. 1993 р.)

Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (15. 12. 1993 р.)

Законом України “Про авторське право і суміжні права” (23. 12. 1993 р.)

 

 

В усьому світі власність є центральним поняттям в цивільному праві. Наприклад, Французький Цивільний кодекс так характеризує власність: власність – це право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законами або регламентами .

Дуже часто власність характеризують, як абсолютне право на річ. Наприклад, в Японії право власності це є повне панування над річчю (лат. plena in re potestas). Німецькі юристи підкреслюють, що виробка визначень – це небезпечна справа для законодавця. Англійські юристи вважають, що історія права – це не логіка, а досвід і радять уникати узагальнень.

Все це говорить про складність створення законів про власність не лише в Україні, а й в усьому світі.

Ознайомившись з великою кількістю законів та літератури, яка коментує їх, я прийшла до висновку: вони мають окремі суттєві недоліки. Ця недосконалість вітчизняного законодавства негативно впливає на розвиток відносин власності, а особливо недержавних господарських структур. У цій ситуації увага юристів має бути зосереджена у вивченні прогалин у законодавстві, що регулюють відносини власності та удосконалення чинних правових норм.

Світовий досвід показує, що становлення законодавчої бази відносин власності відбувалось поступово і протягом тривалого часу й завершилось наприкінці дев’ятнадцятого століття. Воно супроводжувалось прийняттям певних законів та постійними вдосконаленнями старих. Подібний процес нині триває й в Україні. Вітчизняне законодавство перебуває на етапі становлення, який характеризується наявністю суперечностей у різних нормативно-правових актах, частими змінами і доповненнями до законів, нечітким викладом норм, значними прогалинами у праві, відсутністю досвіду, традицій врегулювання відносин власності.

 

 

Гегель Г. В. Ф. “Философия права”. М. 1990г.

Дзера О. В. “Розвиток права власності громадян в Україні”. К. : Вентурі. 1996.

Закон України “Про власність” від 07. 02. 1991р. №697-XII.

Закон України “Про господарські товариства” від 19. 09. 1991р. №1576-XII

Закон України “Про об’єднання громадян” від 16. 06. 1992р. №2460-XII

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27. 03. 1991р. №887-XII

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23. 04. 1991р. №987-XII.

Закон України “Про споживчу кооперацію” від 10. 04. 1992р. №2265-XII.

Конституція України – К. : Преса України, 1997.

Л. Нецька “Про окремі недоліки Закону України “Про господарські товариства”” // Право України №4, 2000.

Скловский Н. И. Собственность в гражданском праве: Учебно-практическое пособие. – М. : Дело. 1999.

Суханов Е. А. Лекции о праве собственности”. – М. 1991.

Цивільний кодекс України. – К. : Юрінком Інтер, 1999.