Обов’язки керівників організацій і закладів охорони здоровя щодо створення безпечних умов праці

Працівники також зобов'язані працювати добросовісно, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів про охорону праці (ст. 139 КЗпП).

До того ж адміністрація закладів охорони здоров’я зобов'язана розробляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону № 2694. План таких заходів включається до колективного договору.

Так, згідно зі ст. 13 КЗпП, у колдоговорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема по:

1. режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
2. умов і охорони праці.

У відповідному розділі колдоговору (наприклад, «Охорона праці» або «Умови та охорона праці») необхідно вказувати об’єми фінансування комплексних заходів щодо забезпечення безпеки праці – згідно норм чинного законодавства. Зокрема, згідно ст. 19 Закону № 2694 фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Причому витрати на охорону праці повинні становити не менше 0, 5% від фонду оплати праці за попередній рік. В закладах охорони здоров’я, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються державним чи місцевими бюджетами і становлять не менше 0, 2% фонду оплати праці.

Крім цього, у даному розділі колдоговору необхідно вказувати:

• механізми створення (удосконалення) і забезпечення безперервного функціонування ефективної системи управління охороною праці;
• конкретні обов'язки роботодавця щодо придбання, комплектації, належного утримання, своєчасної видачі працівникам сертифікованих засобів індивідуального захисту (далі – ЗІЗ) ;
• порядок компенсації витрат працівникам, які придбали ЗІЗ за свої кошти;
• обсяги та порядок надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці;
• порядок забезпечення відповідних працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, миючими та знешкоджувальними засобами.

заходи з проведення за кошти роботодавця обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій, включаючи осіб віком до 21 року, а також оздоровчі заходи, визначені за результатами цих медоглядів;

розміри вихідної допомоги, що сплачується працівнику під час його звільнення за власним бажанням з причин невиконання роботодавцем вимог законодавства про охорону праці та відповідних умов колдоговору;

види і розміри заохочень, передбачені згідно з колдоговором для працівників, які беруть активну участь і виявляють ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці.

У колдоговір потрібно обов'язково включити зобов'язання щодо своєчасного і якісного проведення атестації робочих місць, своєчасного її фінансування, передбачити терміни та порядок проведення зазначеної атестації та здійснення профілактичних заходів за її результатами з метою поліпшення умов роботи, медичного обслуговування та оздоровлення працівників.

Колдоговір повинен передбачати також зобов'язання щодо створення належних, безпечних умов праці для інвалідів, жінок і неповнолітніх, надання їм відповідних додаткових пільг і компенсацій і т. п.

Законодавчі вимоги щодо охорони праці повинні співвідноситися з умовами трудового (колективного) договору. Так, відповідно до ст. 5 Закону № 2694 умови трудового договору не можуть містити положення, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. При укладенні трудового договору адміністрація закладу охорони здоров’я повинна інформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Крім того, на роботодавця покладається обов'язок по систематичному проведенню інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці та протипожежної охорони.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закон №1105). Нагадаємо, що всі без винятку працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. А значить, вони або їх родичі мають право на отримання відповідних компенсацій (відшкодування збитків).

Законодавством передбачені окремі (спеціальні) вимоги щодо деяких категорій осіб, а саме для:

• жінок (гл. XII КЗпП, ст. 10 Закону № 2694) ;
• неповнолітніх (гл. XIII КЗпП, ст. 11 Закону № 2694) ;
• інвалідів (ст. 172 КЗпП, ст. 12 Закону № 2694).

До витрат на охорону праці належать витрати на видачу працівникам:

• спеціального одягу, взуття та інших ЗІЗ (ст. 163 КЗпП) ;
• мила та знешкоджуючих засобів (ст. 165 КЗпП, ст. 8 Закону № 2694) ;
• молока і лікувально-профілактичного харчування (ст. 166 КЗпП, ст. 8 Закону № 2694).

Дуже важлива стаття витрат з охорони праці – проведення атестації робочих місць на предмет відповідності вимогам законодавства про охорону праці. Необхідність проведення обумовлена вимогами ст. 13 Закону № 2694, а проводять її відповідно Порядку № 442. Ще один важливий момент: відповідно до вимог ст. 15 Закону №2694 роботодавець зобов'язаний або створити на підприємстві службу охорони праці, або залучити відповідних фахівців.

В закладах охорони здоров’я з кількістю працюючих 50 і більше осіб повинна створюватись служба охорони праці відповідно до Типового положення № 255. В закладах, де менше 50 осіб, функції служби охорони праці можуть виконувати за сумісництвом особи, які мають відповідну підготовку. В закладах з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Проте на сьогодні, за оцінками деяких фахівців, в Україні ще не створено економічний і правовий механізм, що спонукає роботодавців приймати ефективні заходи по забезпеченню здорових та безпечних умов праці. Більш того, діюча система економічних та правових відносин в галузі охорони праці не тільки не протистоїть негативним тенденціям, але й сама є джерелом соціальної напруженості. Це виявляється, насамперед, в діючій сьогодні системі «пільг та компенсацій» за роботу у шкідливих умовах праці, яка дозволяє державі та роботодавцям економити на охороні праці, змушує працівників ризикувати своїм життям і здоров'ям заради досягнення елементарного життєвого рівня.

Найважливішими вадами існуючої системи соціального захисту працівників від професійних ризиків є:

• відсутність ринкових механізмів компенсації шкоди здоров'ю та втрати працездатності на виробництві (основну частку економічного навантаження за професійний ризик продовжує нести суспільство, а не конкретний роботодавець) ;
• відсутність науково обґрунтованих медико-біологічних методів та правових норм з оцінки рівнів професійних ризиків у різних виробництвах і галузях економіки;
• деформація суспільної свідомості з приводу пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці, яким надається перевага перед збереженням здоров'я.

 

 

1. Винокурова Л. Е., Васильчук М. В., Гаман М. В. Основи охорони праці: Підручник. – К., 2001.
2. Грибан В. Г., Негодченко О. В. – Охорона праці: підручник – К., 2011
3. Денисенко Г. Ф. Охрана труда. – М., 1995.
4. Єлисєєв А. Г. Охорона праці. – К., 1995.
5. Закон України “Про охорону праці”. Забезпечення здорових і безпечних умов праці
6. Прокопенко B. I. Трудове право України: Підручник. – X. : Фірма «Консум», 1998.
7. Севастьяновым., Штефанов Б. И. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодежи. – М., 1990.
8. Шептулина Н. Н. Охрана труда работников, занятых на работах с неблагоприятными условиями труда / / Трудовое право. – 1998.
9. Ярхо А. А. Законодательство об охране труда. – М 1988. -112 с.