Оніричний (сновидний) простір в прозових творах В. Шевчука («Стежка в траві», «Дім на горі»)

Актуальність теми. В аналітичному просторі сучасного літературознавства активізується проблема дослідження творчості певного письменника через виокремлення особливих, неповторних рис його індивідуального письма. 

Художня манера Валерія Шевчука – неоднозначне, цікаве й складне явище. Її не можна означити одним терміном, вписати в ті чи інші рамки. Своїм синкретизмом та поліфонічністю художній стиль письменника значно вирізняється у контексті стильової палітри сучасної української літератури. Індивідуальний, особливий тип письма, творчий почерк митця спровокував його індивідуально-творчу манеру художнього творення, яка не перестає цікавити як читачів, так і літературознавців. 

Характерною манерою письменника є використання оніричних мотивів для формування «ірреальної реальності» в своїх творах. Суб’єктивна інтерпретація онтологічної реальності, як художньо-образне самовираження письменника визначається й зумовлюється, перш за все, особливостями світогляду автора, його індивідуально-особистісним ставленням до світу. Специфіку світогляду Валерія Шевчука, що безпосередньо відбивається у творах митця, визначають ідеї екзистенціалізму, філософія Г.Сковороди, естетика українського бароко, етногенетичні засади українського фольклору та міфології. Світоглядні принципи, цінності, знання і досвід втілюються у системотворчих явищах поетики письменника, роблячи тим самим їх чинниками формування ідіографії митця. Зумовлюючи специфіку ідейно-тематичної, образної, жанрово-стильової, інтертекстуальної систем художнього твору, ідіографізм є принципом формування цілісності тексту, засобом творення його структури й семантики. 

Мотив сну притаманний майже для всіх напрямів літератури. Сон супроводжує людину з моменту її народження й надалі. Сон – це місце розкриття нашого другого Я, дещо іншої реальності. В літературі споконвіку мотив сну супроводжував містичні елементи оповіді, передавав найпотаємніші почуття героїв, яскравіше розкривав їхню особистість. Сон знаходив собі місце не лише в прозі, але й в ліриці, виявляючи фантастичні образи й символи. У процесі осягнення складних взаємин двох станів людини – сну і «несну», двох світів – реального та ірреального, поглиблювалось розуміння сновидінь живих людей і художньо-естетичного функціонування картин сновидінь у системі художнього твору; диференціювались філософське тлумачення неспання, сну й сновидінь, тобто концептуальний аспект цього явища й бачення його естетичної ролі в конкретному творі. Що глибше вдавалося науці й літературі проникати в суть явища сну й сновидіння, то більше ускладнювались засоби зображення космосу душі людини. У процесі осягнення складних взаємин двох станів людини – спання і неспання, двох світів – реального та ірреального, поглиблювалось розуміння сновидінь живих людей і художньо-естетичного функціонування картин сновидінь у системі художнього твору; диференціювались філософське тлумачення неспання, сну й сновидінь, тобто концептуальний аспект цього явища, й бачення його естетичної ролі в конкретному творі завдяки впливу на різні грані форми й стилю. Особлива актуальність проблеми постає через багаторічний брак дослідницької уваги до неї. Між тим вивчення взаємозв’язків картин сну з авторською концепцією й художніми особливостями творів відкриває необмежені можливості світу української літератури. 

В сучасній літературознавчій науці поряд з безперечним інтересом до сфери підсвідомого та стану сну наявна прогалина в дослідженні художніх творів, де зображуються сновидіння героїв. В статтях та публікаціях, що з’явились протягом останніх десятиліть (Боснак Р. «В мире сновидений», Карпова В. «Мотив сна в современной постмодернистской литературе», Нечаенко Д. «Сон, заветных исполненный знаков»), здебільшого розглядалися філософсько-художня специфіка, образна символіка, функції літературних сновидінь. Процес же авторського «снотворення» в художньому тексті залишається й по сьогодні недостатньо з’ясованим і потребує критичного осмислення.

Мета роботи: дослідити та системно проаналізувати особливості оніричного простору в творчості В.Шевчука на прикладі творів «Дім на горі», «Стежка в траві». 

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

• вивчити художні моделі оніричної реальності у творах Валерія Шевчука;
• окреслити найпоказовіші для ідіографії письменника ідеї, теми та художні образи; 
• розкрити особливості дослідження та використання «сновидних» мотивів в світовій та українській літературі
• з’ясувати визначальні риси оніричної системи творів митця.

Об’єкт дослідження – проза Валерія Шевчука, а конкретно – «Дім на горі», «Стежка в траві».

Предмет дослідження – системотворчі компоненти, що формують оніричні мотиви та ірреальний простір в творах Валерія Шевчука «Дім на горі», «Стежка в траві».

Методи дослідження. Для досягнення поставленої у роботі мети та розв’язання визначених завдань застосовано комплексний підхід до вивчення літературних явищ, який включає описовий, типологічний, структурно-семіотичний та інтертекстуальний методи.

Теоретично-методологічною основою роботи стали праці вітчизняних та зарубіжних літературознавців, філософів, зокрема, Берегуляк А., Даниленко В., Євхан Н., Жулинського М., Лотмана Ю., Савенеця А., Рябчука М., Харчука Р., Хіллмана Дж., Шнайдера В., Тарнашинської Л. та інших дослідників.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 33 аркуші.