Організація праці керівника підприємства на прикладі АТ "ВАТРА"

Eфективність використання трудових ресурсів (персоналу) на виробничому підприємстві виражається через продуктивність праці робітників. В загальному розумінні продуктивність праці характеризує її результативність (плідність), тобто оцінює результат праці, отриманий на одиницю витрат, пов'язаних з використанням трудових ресурсів підприємства. У вузькому розумінні рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік) або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання робіт чи послуг).

Пошук та мобілізація резервів зростання продуктивності праці потребує чіткої класифікації факторів, що визначають її рівень.

Залежно від можливостей впливу підприємства та врахування в практичній діяльності факторів зростання продуктивності праці, їх поділяють на 2 групи – зовнішні та внутрішні.

До складу зовнішніх факторів входять:

1. Загальноекономічні фактори, які визначають загальні умови зростання продуктивності праці всіх підприємств: політичний устрій, макроструктури зрушення в суспільстві, стадія життєвого циклу країни, розвиток науково-технічного прогресу та використання його досягнень, освітянський та кваліфікаційний рівень населення, рівень інфляції, рівень матеріального добробуту населення тощо.

2. Галузеві фактори, що обумовлюють рівень продуктивності праці в окремій галузі порівняно з іншими: спеціалізація галузі, стадія життєвого циклу, сталість попиту на продукцію (послуги) галузі, рівень розвитку виробництва товарів, кон'юнктура споживчого ринку, динаміка грошових доходів населення, ступінь впровадження в галузь досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Більш практичне значення з точки зору мобілізації наявних резервів мають внутрішні фактори зростання продуктивності праці.

Залежно від характеру впливу в їх складі виділяють наступні групи факторів:

- організаційні фактори;

- технічні фактори;

- технологічні фактори;

- економічні фактори;

- соціальні фактори.

Змінений внутрішніх факторів та характеру їх впливу на рівень продуктивності праці дозволяє знайти й оцінити наявні резерви зростання продуктивності праці та організувати роботу щодо їх мобілізації.

Забезпечення зростання продуктивності праці пов'язане, як правило, з необхідністю понесення певних витрат – на купівлю нового обладнання, підвищення рівня оплати праці, проведення ремонту та обладнання об'єктів соціальної сфери, оплату розробки нових технологій, навчання персоналу, збільшення частки прибутку, що споживається, тощо [1].

Доцільність їх проведення визначається шляхом розрахунку чистого прибутку, отриманому завдяки цим заходам. При цьому слід враховувати всі можливі наслідки впливу – зміни товарообігу, обсягу та рівня доходу, поточних витрат (збільшення та зменшення по окремих групах).

У країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють два направлення в системах стимулювання робітників підприємства:

- стимулювання росту продуктивності праці;

- стимулювання підвищення якості робочої сили.

Серед систем стимулювання росту ефективності виробництва найбільш розповсюдженою є система підвищення продуктивності праці. Наприклад, у Німеччині при підписанні колективних договорів про підвищення тарифних ставок керуються розробленими авторитетними експертами прогнозами росту продуктивності праці та цін. В усіх країнах з розвинутою ринковою економікою широко застосовуються різні системи преміювання за ріст продуктивності праці, економію сировини, матеріалів і т. п. Принцип дії систем преміювання засновано на співставленні норм продуктивності праці, витрат сировини, матеріалів з практичними результатами праці робітників.

 

 

Планування часу служить справі підвищення ефективності використання робочого дня. Вважається, що день краще всього починати в один і той же час.

Бажано, щоб керівник розпочинав свій день раніше за підлеглих, щоб до їх приходу в них була можливість уточнити завдання і вжити всіх необхідних заходів для успішного подолання труднощів. Після цього виконуються важкі та неприємні справи, а в другій половині дня – легкі. Така послідовність обумовлена не тільки наростанням втомленості, Але й тим, що після обіду підлеглі, контакти з якими в першій половині дня обмежені, часто приходять із проханням про допомогу, поясненнями тих чи інших завдань. Тому в другій половині краще займатися справами, які не вимагають великої зосередженості, наприклад, перегляд пошти або вирішення проблем, які знову з’явилися зранку.

Для економії часу в процесі роботи необхідно уникати імпульсивних вчинків і не відволікатися на проблеми, які виникають знову, бо вони можуть вимагати нових дій. Ці проблеми доцільно для того, щоб повернутися до них пізніше, щоб дозволити завершити почате, а проблема повинна «відлежатися» і і прийняти більш зримі обриси. Фіксація матеріалу необхідна також при раптових перервах роботи, оскільки дозволяє знову зосередитися.

Американський підприємець та теоретик менеджменту Хаврі Маккея дає такі поради тим, хто хоче зекономити час:

- завжди вчасно попереджати про візити, які намічаються;

- залишати машину там, де гарантований вільний виїзд;

- ніколи не робити поїздки, не маючи при собі диктофона, за допомогою якого можна, не відриватися від керма, диктувати для себе службові записки;

- завжди мати при собі який-небудь корисний матеріал для читання;

- спробувати весь тиждень читати публікації з питань бізнесу замість спортивних сторінок і цікавих матеріалів про всяку всячину;

- пройти курс техніки скорочитання;

- старатися проводити якомога більше нарад по телефону замість засідань з безпосередньою участю співробітників;

- завжди просити підлеглих попередньо коротко викладати рекомендації, а потім заслуховувати обгрунтування;

- хвалити підлеглих, які коротко викладають суть справ, і висловлювати незадоволення співробітниками, які не вміють