Організаційні структури підприємницького бізнесу

 

Підприємство – найбільш стійка, довгочасна і масштабна форма організації економічної діяльності.

Згідно ЗУ “Про підприємства в Україні”,

Підприємство – самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємством називається самостійний суб’єкт господарювання, створений у встановленому чинним законодавством порядку для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.

Підприємство – це сукупність взаємодіючих підрозділів, об’єднаних організаційними і виробничо-технологічними зв’язками. Інакше кажучи, підприємство – це організаційна виробничо-технологічна система.

Системи можуть бути відкритими і закритими. Відкрита система обмінюється матеріальними цінностями, енергією, інформацію з навколишнім середовищем, тобто взаємодіє з ним. Закрита система не взаємодіє з навколишнім середовищем. Зв’язок підприємств із зовнішнім середовищем здійснюється через ринок і залежить від того, якими будуть економічні обставини, політичний і соціальний стан, ставлення до підприємництва, правова база.

Види підприємств, що функціонують на ринку України базуються на формах власності, що є рівноправними.

Форми власності в Україні:

Приватна;

Колективна;

Державна.

Громадянин набуває права приватної власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерці товариства, а також на майно одержане внаслідок успадкування або укладання інших угод, не заборонених законом.

Право колективної власності виникає на підставі:

Добровільного об’єднання майна громадян і юридичних осіб для створення господарських товариств і об’єднань;

Передачі державних підприємств в оренду;

Викупу колективами трудящих державного майна;

Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства та інші товариства;

Безоплатної передачі майна державного підприємства у власність колективу, державних субсидій;

Пожертвувань організацій та громадян, інших цивільно правових угод.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб’єктами права загальнодержавної власності є держава в особі ВРУ.

Суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Відповідно до форм власності виділяють види підприємств:

Вид власності Вид підприємства Характеристика

Приватна власність Індивідуальне Засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці. 

Сімейне Засноване на власності та праці громадян України – членів однієї сім’ї, які проживають разом. 

Приватне Засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили

Колективна власність Колективне Засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації

Державна власність Державне комунальне Засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць

Державне Засноване на загальнодержавній (республіканській) власності

Змішана форма

власності Спільне Засноване на основі майна різних власників

Підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав

 

 

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об’єднуватись в:

Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників;

Корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

Концерни – статутні об’єднання підприємства промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств;

Інші об’єднання за галузевими, територіальними та іншими принципами.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи.

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і статут цього об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Об’єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Майно, яке залишилося після ліквідації об’єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об’єднання.

 

 

Підприємства є юридичними особами. Основними документами, які підтверджують статус юридичної особи, є статут і засновницький договір.

Для створення малих приватних підприємств, які використовують індивідуальну форму організації бізнесу, тобто індивідуальне підприємство, необхідним є лише статут підприємства. Для відкритого, командитного та розширеного командитного товариств необхідний лише засновницький договір. Для всіх інших видів підприємств, необхідні обидва документи.

Статут підприємства

У статуті підприємства зазначають:

а) власника і найменування підприємства, його місцезнаходження;

б) предмет і цілі діяльності;

в) органи управління, порядок їх формування;

г) компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, які мають право представляти інтереси колективу (ради трудового колективу, профспілковий комітет та ін.) ;

д) порядок утворення майна підприємства;

е) умови реорганізації та припинення діяльності підприємств.

Основними структурними елементами статуту підприємства є такі розділи:

про загальні положення, предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності;

про зовнішньоекономічну діяльність;

про права підприємства (фірми), його майно;

про виробничо-господарську діяльність, управління підприємством та його трудовим колективом;

про організацію та оплату праці;

про розподіл прибутків і компенсацію збитків;

про облік, звітність і контроль;

про припинення діяльності підприємства.

Статут підприємства затверджується власником (або власниками) майна – засновником (або засновниками) підприємства.

Засновницький договір

Основними структурними елементами засновницького договору є розділи:

про предмет і мету діяльності підприємства;

про юридичний статус підприємства;

про статутний фонд і його частку в загальному обсязі витрат;

про владу учасників у речовій та вартісній формах, а також в уставному фонді;

про умови і порядок кредитування;

про передбачені обсяги виробництва, в тому числі для експорту;

про порядок нагромадження і розподіл прибутку, податків на прибуток;

про права та обов’язки засновників;

про структуру управління;

про порядок оплати праці працівників;

про систему постачання і збуту продукції;

про форми контролю за діяльністю підприємства та якістю продукції;

про комерційну таємницю;

про відповідальність за порушення договору;

про порядок ліквідації підприємства.

Статутний фонд – сукупність матеріальних (речових) і грошових коштів та інших нематеріальних цінностей, які є постійним внеском його засновників – учасників у створене ними господарське товариство з метою забезпечення діяльності підприємства й отримання на цій основі прибутку.

Внесками засновників у матеріальній формі є будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; у грошовій формі – грошові ресурси та цінні папери; у формі матеріальних цінностей – усі види майнових прав – на користування землею та іншими природними ресурсами, у тому числі інтелектуальною власністю.

Статутний фонд може поповнюватися за рахунок частини прибутку від господарської діяльності, а також додаткових внесків учасників.

Порядок внесення і оцінка вкладів кожного засновника в статутний фонд визначаються засновницькими документами. Вартість майна при цьому оцінюють за цінами, які склалися на період заснування підприємства або відповідно до угоди між учасниками. Для оцінки товарно-матеріальних цінностей, які вносять до статутного фонду, створюють відповідну комісію з учасників підприємства. При організації спільного підприємства здійснюють у договірних цінах з урахуванням цін світового ринку. Учасники товариства можуть вносити вклади частинами або одноразово. Збільшення його відбувається лише після внесення всіма учасниками своїх вкладів. Зменшення статутного фонду товариства у разі заперечення з боку його кредиторів не допускається.

До моменту реєстрації такого товариства кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу, підтверджений банківськими документами, виданими банківськими установою. Учасник товариства зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства. У разі порушення учасник сплачує за час прострочення 10% річних з недонесеної суми.

Акціонерне товариство може збільшувати розміри статутного фонду, якщо всі попередньо випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за номінальну вартість. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції, а також збільшення номінальної вартості акцій.

Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини їх у власників та анулювання.