Організаційно-методичні засади здійснення соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

-освіта і спілкування;

-участь і залучення;

-допомога і підтримка;

-переговори і згода;

-маніпуляція і кооперація;

-очевидне та неочевидне примушування [5].

Якщо спробувати перелічити методи, якими доводилося навчати когось, то, напевне, найчастіше пригадуються лекція (розповідь), практика, конспектування тощо. Проте методів значно більше. Німецький психолог Герман Ебінгаус довів, що 90 % того, що ми вивчаємо в класі, забувається за 30 днів, 60 % забувається за одну годину [4, c. 178]. В сучасній педагогічній літературі наводять такий приклад ступенів відтворення (через 6 місяців після вивчення з використанням різних методів) навчального матеріалу студентами університетів.

 

Лекція5 %

Читання10 %

Аудіовізуальні методи20 %

Наочна демонстрація30 %

Групова дискусія50 %

Практичне застосування вивченого75 %

Метод «навчи іншого» - використання знань безпосередньо після завершення навчання90 %

 

Ключовими підходами (методами) при навчанні клієнтів є: навчання на досвіді; підхід, орієнтований на проблему. Навчання на досвіді – виконання практичних завдань, проведення практичних занять разом із клієнтами. В такий спосіб можна вчити клієнта оцінювати власні потреби, формулювати разом із соціальним працівником проблему, мету втручання, складати план супроводу, усвідомлюючи власну відповідальність за досягнення позитивних змін. Дуже важливим методом допомоги є різноманітні види консультативної та психосоціальної допомоги родині з проблемою ВІЛ, яка тільки має на меті народити дитину [36].

Психосоціальна допомога – заходи, спрямовані на збереження і зміцнення психічного здоров’я та соціальної адаптації, запобігання психологічній та соціальній дезадаптації у клієнта. Метою психосоціальної допомоги є активне сприяння соціальній адаптації дитини, сім’ї чи групи осіб шляхом надання інформаційної, соціально-медичної, психолого-педагогічної та інших видів допомоги [36].

Нагадаємо, що психосоціальна допомога надається на двох рівнях:

-кваліфікована допомога лікарів, психологів, соціальних працівників, гінекологів (консультування, патронаж, медико-соціальний супровід тощо).

-самодопомога за методом «рівний - рівному» (групи самодопомоги, терапевтичні спільноти, літні табори, участь у роботі ВІЛ-сервісної організації в ролі волонтера).

Сьогодні в центрах намагаються залучити потенційних батьків до співпраці на ранніх етапах планування родини, також одними з головних клієнтів є ВІЛ-інфіковані вагітні. Вчасна консультація вагітних жінок – це запорука дотримання всіх методів профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини. Змістом психосоціальної підтримки людей, які живуть з ВІЛ, у контексті планування сім’ї є:

-індивідуальний підхід до формування способу життя;

-виявлення соціально неадаптованих сімей (соціально неадаптованих клієнтів) і надання їм всебічної медико-психологічної допомоги з питань профілактики небажаної вагітності і планування бажаної вагітності;

-- формування прихильності до використання методів контрацепції [32].

Планування сім’ї тісно пов’язане з соціально-побутовими, психологічними й гігієнічними умовами життя майбутніх батьків. Якщо ці умови незадовільні, ефективність заходів з планування сім’ї є сумнівною [28]. Отже, соціальні працівники центрів співпрацюють із соціальними службами, закладами охорони здоров’я, що надають допомогу ВІЛ-інфікованим людям для забезпечення їхніх репродуктивних функцій, а також можливості майбутніх дітей бути здоровими.

 

 

У дипломній роботі відповідно до мети і завдань дослідження визначено організаційні засади соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей. Визначення організаційних засад соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей дає підстави стверджувати:

1. У результаті здійсненого теоретичного аналізу проблеми ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей з’ясовано стан розробленості проблеми в соціально-педагогічній та психологічній науках, що дозволило виявити та систематизувати основні аспекти її розгляду у вітчизняних та російських порівняльно-педагогічних дослідженнях. Уточнено науковий зміст понять «ВІЛ-інфекція», «СНІД». «ВІЛ-інфекція» – це одне з хронічних вірусних захворювань, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що призводить до глибокого порушення імунної системи, яке визначають медичним терміном «імунодефіцит» [4]. У роботі розмежовано терміни «ВІЛ» і «СНІД», які не є синонімами. ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, він викликає ВІЛ-інфекцію. СНІД означає синдром набутого імунодефіциту – це одна зі стадій ВІЛ-інфекції. В людей, які живуть з ВІЛ, не на всіх стадіях захворювання спостерігається порушення стану імунної системи, тобто є імунодефіцит. Тому не в усіх ВІЛ-інфікованих розвивається СНІД. Сучасне лікування ВІЛ-інфекції дозволяє запобігти руйнуванню імунної системи і розвитку СНІДу або сприяє відновленню імунітету. У випадках відновлення імунітету в людини зникають симптоми СНІДу, але вона залишається ВІЛ-інфікованою.

З’ясовано шляхи передачі ВІЛ-інфекції, передусім: статевий, парентеральний, перинатальний. У ході дослідження визначено, що ВІЛ-інфекція не передається побутовим шляхом: при дотиках, рукостисканнях, обіймах; через поцілунки; при спільному проживанні в одній квартирі; через посуд; через їжу; через постільну білизну, іграшки; через повітря (зокрема при чханні та кашлі); при купанні у воді; через ручки дверей, крани, унітази; через спортивне знаряддя; через гроші; при укусах комах або тварин. З’ясовано особливості перебігу ВІЛ-інфекції. Аналіз значної кількості спеціальної літератури дозволив нам стверджувати, що основним шляхом інфікування дітей ВІЛ в Україні є так звана «вертикальна трансмісія вірусу від матері до дитини». Передача ВІЛ від матері до дитини може відбутися: під час вагітності; під час пологів; при грудному вигодовуванні ВІЛ-інфікованою матір’ю. Слід також пам’ятати, що дитина може інфікуватися ВІЛ ще й такими шляхами: при статевому насильстві; під час ін’єкцій