+3 8(066) 185-39-18
fможе мати діяльність служби судових приставів Російської Федерації. Цей інтерес зумовлений тим, що нормативні документи, які регулюють організацію діяльності служби судових приставів, компетенцію службовців та порядок проведення виконавчих дій, мають багато спільних рис з державною виконавчою службою України, і це не випадково: закони Російської Федерації „Про судових приставів” [41] та „Про виконавче провадження” [42] набули чинності з листопада 1997 року, тобто до прийняття в 1998 році Закону України „Про державну виконавчу службу” та у 1999 році Закону України „Про виконавче провадження”, тому розробка національнім законодавцем цих законопроектів в Україні, очевидно, здійснювалась з урахуванням досвіду нашого північного сусіда. Аналізуючи вказані законодавчі акти Російської Федерації, основну увагу варто приділити саме відмінностям російської та української систем примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів.
Службу судових приставів (далі – ССП) очолює заступник Міністра юстиції Російської Федерації – він же головний судовий пристав Російської Федерації. Керівну ланку ССП складають Департамент судових приставів Міністерства юстиції РФ, очолюваний заступником головного судового пристава РФ, та ССП управління військових судів Міністерства юстиції РФ на чолі з головним військовим судовим приставом.
Середня ланка-це служби судових приставів органів юстиції федеральних суб’єктів Росії, керівництво якими здійснюють головні судові пристави суб’єктів Російської Федерації.
Низова ланка ССП – це районні, міжрайонні та відповідні їм згідно з адміністративно-територіальним поділом суб’єктів Російської Федерації підрозділи служби судових приставів на чолі зі старшими судовими приставами.
Слід звернути увагу на принципову відмінність у побудові ССП Російської Федерації від нашої національної системи, пов’язаної з виконанням рішень судів у військових справах. У Росії такі рішення мають виконуватися не територіальними підрозділами ССП, а судовими приставами військових судів. В Україні ж посади військових державних виконавців відсутні, що певною мірою може свідчити про більшу процесуальну незалежність від судів наших державних виконавців порівняно із судовими приставами Російської Федерації. Про недостатню самостійність територіальних підрозділів ССП Російської Федерації свідчить і те, що жоден з указаних підрозділів не має статусу юридичної особи.
Повноваження щодо своєчасного, повного та правильного виконання рішень судів та інших несудових органів Російської Федерації лежать виключно на судових приставах-виконавцях. Судові ж пристави щодо забезпечення встановленого порядку діяльності судів покликані здійснювати такі функції: забезпечувати в судах безпеку суддів, засідателів, учасників судового процесу та свідків; виконувати розпорядження голови суду, а також судді та головуючого в судовій залі, пов’язані з дотриманням порядку в суді; виконувати рішення суду або судді про застосування до підсудного та до інших громадян передбачених законом заходів процесуального примусу; забезпечувати охорону будівель судів, нарадчих кімнат та судових приміщень у робочий час; перевіряти підготовку судових приміщень до засідання, забезпечувати за дорученням судді доставляння до місця проведення судового процесу кримінальної справи та речових доказів та їх збереження; підтримувати громадський порядок у судових приміщеннях; взаємодіяти з військовослужбовцями військової частини (підрозділу) стосовно конвоювання осіб, що тримаються під вартою, стосовно питань їх охорони та безпеки; припиняти злочини та правопорушення і запобігати їм, виявляти порушників, а у разі необхідності затримувати їх з подальшою передачею органам міліції; здійснювати приведення осіб, що ухиляються від явки до суду або до судового пристава-виконавця; брати участь за вказівкою старшого судового пристава у проведенні виконавчих дій; проходити спеціальну підготовку, а також періодичну перевірку на придатність до дій в умовах, пов’язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї.
У Російській Федерації судовий пристав із забезпечення встановленого порядку діяльності судів має право застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках та у порядку, встановлених законом [43].
Маючи досить широкі повноваження, місцеві підрозділи служби судових приставів на рівні федерального законодавства не отримали детальної регламентації свого правового статусу, що призводить до певних ускладнень у діяльності цих підрозділів. Наприклад, федеральне законодавство не передбачає включення в штат підрозділів ССП технічного персоналу, а судові пристави, маючи право припиняти злочини та запобігати їм, а також затримувати злочинців, разом із тим позбавлені права провадити дізнання та не мають права проводити оперативно-розшукові дії [44, с. 259].
Водночас слід зазначити, що таки виконавчі дії, як: а) порядок звернення стягнення на майно боржника; б) дотримання прав та обов’язків сторін виконавчого провадження; в) заходи примусового виконання; г) розподілення грошових коштів, утриманих з боржника; д) дотримання черговості задоволення вимог стягувачів та інші ключові моменти виконавчого провадження за Федеральним законом „Про виконавче провадження” та Законом України „Про виконавче провадження” практично збігаються. Втім, у російській процедурі примусового виконання рішень, наприклад, відсутній такий виконавчий документ, як виконавчий напис нотаріуса.
За законодавством Російської Федерації, після того як порушено виконавче провадження, судовий пристав-виконавець надає боржникові строк для добровільного виконання рішення, але не більше 5 днів.
Слід звернути увагу, що на відміну від українського законодавства, яке регулює порядок примусового виконання, Закон Російської Федерації „Про виконавче провадження” чітко розрізняє два фінальні етапи реалізації виконавчого провадження: а) припинення виконавчого провадження; б) закінчення виконавчого провадження. Припинення виконавчого провадження відбувається: а) якщо є відмова стягувача від здійснення реалізації рішення про стягнення; б) затвердження судом досягнутої між сторонами мирової угоди; в) в разі смерті стягувача; г) в разі недостатності майна підприємства, що ліквідується; д) в разі