Орнітоз

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ

ДІАГНОСТИКА

ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА

Список використаних джерел

 

Орнітоз – гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, яку спричинює С. psittaci з роду хламідій. Вона характеризується ураженням легень, нервової системи, гепатолієнальним синдромом, інтоксикацією організму.

 

 

Джерелом збудника в природних умовах є близько 170 видів птахів, у яких ця інфекція, як правило, перебігає латентно, але в несприятливих умовах може розвинутися захворювання. В епідеміологічному відношенні найнебезпечнішими є кімнатні птахи і голуби. Вони виділяють збудника з фекаліями і слизом носових ходів.

Передається інфекція повітряно-крапельним шляхом. Можливе й лабораторне інфікування. Хвора людина для оточуючих безпечна. Сприйнятливість до орнітозу висока. Частіше захворюють працівники птахофабрик, мисливці та любителі птахів. Зустрічаються як поодинокі захворювання, так і епідемічні спалахи. Після хвороби залишається нестійкий імунітет.

Інкубаційний період триває 7-10 днів. Хвороба починається гостро, з ознобу, головного болю, болю в м'язах і попереку, гарячки. У 15% хворих спостерігаються продромальні явища, що тривають 2-4 дні і супроводяться загальним нездужанням, болем у суглобах і субфебрилітетом. Температура швидко підвищується до 38-39 °С і стає ремітуючою. Залежно від переважання тих чи інших симптомів гострий орнітоз ділять на типові (грипоподібна, пневмонічна) й атипові форми. Хвороба може мати легкий, середньоважкий або важкий перебіг. Інфекція нерідко має безсимптомний перебіг.

Провідне місце в клінічній картині типової форми орнітозу посідає ураження легень і бронхів. На 2-3-й день хвороби з'являються сухий кашель, симптоми ларингіту і трахеобронхіту. Орнітозна пневмонія, як правило, не супроводжується задишкою і болем у грудях. Харкотиння виділяється мало, воно слизисте або слизо-кров'янисте. Якщо вогнище запалення розташовано в периферійній частині легень, визначаються притуплення перкуторного звуку, жорстке дихання, розсіяні сухі і дрібнопухирчасті хрипи на обмеженій ділянці, але частіше фізикальні зміни незначні. Пневмонія, як правило, одностороння і локалізується в нижній долі легені.

   

Рис. 1. Типова рентгенограма правої половинигрудної клітки при орнітозному ураженні (стрілками показана тінь сегментраного інфільтрату)

 

Тони серця приглушені, пульс прискорений або сповільнений. Артеріальний тиск знижений. Язик сухий, з нальотом. Апетит втрачається. Виникають метеоризм, за-креп або пронос. У більшості хворих наприкінці тижня збільшуються печінка і селезінка. При вираженому інтоксикаційному синдромі спостерігаються головний біль, безсоння, галюцинації, депресія, розлади орієнтації, можливі явища менінгоенцефаліту.

Період одужання тривалий, супроводжується астенією, інколи анемією. Трапляються рецидиви хвороби.

До атипових форм належать орнітозний менінгіт, менінгопневмонія та орнітоз без ураження легень і безсимптомна форма. Клінічна картина менінгіту складається з гарячки, різкого головного болю, ригідності м'язів потилиці, симптомів Керніга, Брудзинського. Менінгіт серозний. При менінгопневмонії стан ще важчий.

Гострий орнітоз без ураження легеневої тканини супроводжується помірною гарячкою, болем у горлі та м'язах, збільшенням печінки та селезінки. Ця форма нагадує тифо-паратифозне захворювання, але висипки немає.

Безсимптомна форма найчастіше зустрічається при епідемічних спалахах. Характерним є наростання титру протиорнітозних антитіл при дослідженні парних сироваток. У 10-15% випадків може розвинутися хронічна форма орнітозу за типом бронхопневмоній з ураженням різних органів.

 

 

Добре зібраний епідеміологічний анамнез значною мірою полегшує діагностику захворювання. Враховуються найважливіші клінічні ознаки: гострий початок хвороби, гарячка, пітливість, пульмональний і гепатолієнальний синдроми, ушкодження нервової системи. В аналізі крові незначна лейкопенія або нормоцитоз, моноцитоз, збільшення ШОЕ. При рентгенологічному дослідженні знаходять пневмонічний фокус у нижніх долях легень (VIII, IX, X сегменти), частіше праворуч. У випадку менінгіту при спинномозковій пункції ліквор витікає під тиском; плеоцитоз до 300-500 клітин в 1 мкл з переважанням лімфоцитів, вміст білка помірно підвищений.

Основним методом специфічної діагностики є РЗК з орнітозним антигеном або РГГА, яка чутливіша. Діагностичний титр РЗК 1: 16-1: 32, РГГА – 1: 512 і більше. Цінність цих реакцій зростає при дослідженні парних сироваток.

Для ранньої і ретроспективної діагностики запропонована внутрішньошкірна проба з орнітозним антигеном, який вводять у дозі 0, 1 мл в ділянці внутрішньої поверхні передпліччя. Через 24-48 год виявляють гіперемію та інфільтрат. При діаметрі останніх 0, 5- 1 см проба вважається слабо позитивною, 1- 2 см – позитивною, 2- 3 см – різко позитивною. При орнітозі алергічна проба позитивна майже у всіх хворих і може зберігатись 2-3 роки після видужання.

Достовірним методом діагностики є виділення збудника з крові або харкотиння хворого на культурах клітин і тканин або в організмі білих мишей з наступною ідентифікацією методом імунофлюоресценції чи імуно-ферментним методом.

Грип, на відміну від орнітозу, характеризується раптовим початком, інтоксикація організму виражена більше, на 2-й день з'являються катаральні явища верхніх дихальних шляхів. Для нього не властиві інтенсивний біль у м'язах, збільшення розмірів печінки і селезінки. Важливо врахувати епідеміологічні дані.

При бактерійних пневмоніях спостерігаються кашель з виділенням значної кількості харкотиння, чіткіші фізикальні зміни легень, у крові лейкоцитоз, селезінка не збільшена.

Орнітозну пневмонію може нагадувати мікоплазменна інфекція, але це захворювання має поступовий початок, супроводжується субфебрильною температурою тіла та незначною інтоксикацією.

Для висипного тифу властивий гостріший початок, інтенсивніший головний біль, приєднання центральної пневмонії з вираженою задишкою і ціанозом. Характерними ознаками є симптоми Зорохович – Кіарі, Розенберга, Говорова-Годельє. На 4-6-й день з'являється розеольозно-петехіальна висипка. У крові нейтрофільний лейкоцитоз. Гострий початок захворювання, біль у м'язах можуть навести на думку про лептоспіроз. Проте він супроводжується лейкоцитозом, анемією, змінами зі сторони нирок, геморагічним синдромом, що не характерно для орнітозу.

 

 

Хворого госпіталізують, враховуючи клінічні показання. Хворих з легкими формами лікують вдома. У гострий період призначають постільний режим. З етіотропних препаратів найкраще діють антибіотики тетрациклінової групи, що їх призначають протягом усього гарячкового періоду і 3-5 днів після нормалізації температури. При вираженому інтоксикаційному синдромі проводять дезинтоксикаційну терапію, у важких випадках призначають глюкокортикоїди. Широко використовують бронхолітики, вітаміни і серцево-судинні препарати. В лікуванні орнітозного менінгіту показані салуретики (лазикс, урегіт) і осмотичні діуретики (манітол). При затяжному і хронічному перебігу проводять вакцинотерапію за допомогою антигену, що його використовують для шкірної проби.

Реконвалесценти перебувають на диспансерному обліку протягом 6 міс. Прогноз, як правило, сприятливий.

Основним у профілактиці орнітозу серед людей є ліквідація його у домашньої птиці. На птахофабриках проводять регулярне обстеження молодняка на орнітоз. Велике значення має дотримання чистоти і дезінфекція приміщень, де перебувають птахи. Персонал птахофабрик забезпечується спецодягом і дезінфікуючими засобами. Птахи, яких привозять з-за кордону (папуги), підлягають карантинізації протягом 1 міс з обов'язковим вірусологічним обстеженням. Після госпіталізації хворого в епідемічному осередку роблять заключну дезинфекцію і ведуть медичне спостереження протягом 2-х тижнів з щоденною термометрією. Для дезінфекції використовують хлорамін, лізол, фенол. Ефективної вакцини немає.

 

 

Казанцев А. П., Матковский В. С. Справочник по инфекционным болезням. – М. : Медицина, 1986.

Ляшенко Ю. И. ОРЗ и их профилактика. – Л., 1988.

Солдатов И. Б. Лекции по оториноларингологии: вып. 3. – Куйбышев, 1986.

Турьянов М. Х. с соавт. Инфекционные болезни. – М. : ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1998.