Основні аспекти і напрями дослідження громадської думки

Напрями вивчення громадської думки можна розглядати у зв'язку з формами її вираження.

Існує три форми вираження громадської думки:

стихійне вираження;

вираження громадської думки за ініціативою державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації;

вираження громадської думки під час спеціальних соціологічних досліджень (опитувань).

Каналами вивчення стихійно вираженої громадської думки є аналіз листів різних груп населення, питань, що надходять до лекторів-пропагандистів, процедур і результатів різних зборів, форумів і т. ін.

Серед основних каналів, що вивчають громадську думку, ініційовану державними органами, громадськими організаціями, – всенародне обговорення (наприклад, нових законопроектів), референдум (голосування населення з особливо важливих питань, результати якого використовують органи влади для прийняття остаточного рішення), засоби масової інформації.

Громадська думка може висловлюватися під час проведення спеціальних соціологічних досліджень, тобто останні виступають як один з каналів її вивчення. На відміну від інших каналів, соціологічні дослідження не просто фіксують, а й виявляють, вимірюють рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізію думок. Їх перевагою є наукова обгрунтованість, надійність. Разом з тим це важкий і дорогий канал.

Факти-думки, судження громадськості в момент дослідження виступають у двох принципово різних формах:

як зовнішньо об'єктивовані в тій чи іншій діяльності людей;

як факти безпосередньо самої свідомості

У першому випадку потрібно зафіксувати вільно виражені думки і проаналізувати їх, у другому необхідно знайти, виявити думки, тобто створити умови для того, щоб ці думки дістали відповідне зовнішнє вираження.

Відповідно до цього виділяють дві групи методів вивчення громадської думки:

методи вивчення зовнішньо об'єктивованих фактів свідомості;

методи вивчення безпосередніх фактів свідомості.

Як відомо, думки зовнішньо об'єктивуються перш за все у специфічній знаковій діяльності – мові. В першу чергу це усна мова, за допомогою якої люди обмінюються один з одним думками в процесі безпосереднього спілкування. Саме з цим пов'язані перші методи вивчення спостереження.

Під час спостереження процес вираження думок здійснюється без зусиль дослідника, без його участі – тут він займає позицію спостерігача, дивиться на досліджуваний об'єкт «збоку». Разом з тим тут йдеться про фіксацію моментальних явищ: усна мова представляє собою таку форму об'єктування думок, яка дає змогу «вхопити» їх лише в момент висловлювання. В даному випадку думки не мають ніякої іншої зовнішньої форми свого вираження (закріплення), яка б давала їм «життя» поза процесом висловлювання. І тому вони не існують або перестають існувати для дослідника, якщо він не встиг зафіксувати їх на слух, «спостережити» безпосередньо в момент мовлення.

Другою формою знакової діяльності, в якій зовнішньо об'єктивуються думки людей, є письмова мова. Завдяки їй члени суспільства мають можливість обмінюватися думками не лише у процесі безпосереднього спілкування, а й на відстані. Відповідно до цього значно розширюються і межі вивчення громадської думки. При цьому на перший план висуваються методи аналізу документів. Документи з різним ступенем повноти відображають життя суспільства, передають не тільки події соціальної реальності, а й фіксують розвиток усіх виразних засобів суспільства, зокрема структуру мови. В них містяться дані про процеси і результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому.

Ще одна зовнішня форма, в якій об'єктивуються думки громадськості, – це ідеї, безпосередня практична діяльність людей. У таких випадках дослідження громадської думки здійснюється за допомогою методів аналізу практичних дій.

Методи вивчення безпосередніх фактів свідомості є кращими, ніж попередні. Тут дослідник з самого початку займає рішучу активну позицію, сам інспірує висловлювання громадськості з того чи іншого питання, сам визначає умови і форму цих висловлювань та ін. ; в результаті «некеровані» судження громадської думки стають повністю «керованими», і з'являється реальна можливість отримати широку й об'єктивну картину думок. За своїм характером ці методи принципово збігаються з так званими методами опитування.

Опитування – найпопулярніший метод збору інформації. Специфіка опитування полягає в тому, що при його використанні джерелом первинної інформації є людина (респондент) – безпосередній учасник соціальних процесів і явищ, які досліджуються.

Аналіз громадської думки про право дає змогу виділити такі її якості і закономірності формування. Оскільки право – це сфера, елемент суспільного життя, громадська думка про нього ніколи не відображає юридичні явища в «чистому вигляді», правові факти, що існують самі по собі. Вона формується як оцінка відповідності прав та обов'язків людей об'єктивним функціям, які вони повинні виконувати внаслідок закону поділу суспільної праці. Громадська думка вважає справедливим, що суспільство, ставлячи людину на ту чи іншу соціальну позицію, тим самим покладає на неї обов'язок вирішувати комплекс суспільно значущих завдань, водночас наділяє її всіма матеріальними і правовими засобами, необхідними для виконання відповідних функцій. Якщо цих засобів недостатньо, то, з точки зору громадської думки, громадянин має право претендувати на них. При формуванні громадської думки з приводу того чи іншого факту юридичного життя колективна свідомість начебто зіставляє правові відносини з суспільними і робить висновки про справедливість і несправедливість громадсько-правових відносин на основі їх відповідності власницьким, державно-правових – політичним, адміністративно-правових – управлінським відносинам та ін.

Отже, громадська думка – це такий стан реальної свідомості мас, що виникає як реакція на актуальні, соціально значущі явища та процеси, а також виражає активну позицію громадян з приводу цього. Існує багато каналів вивчення громадської думки, серед яких – референдум, засоби масової інформації, соціологічні дослідження тощо. При дослідженні кожної проблеми існують свої особливості і нюанси, тому при визначенні громадської думки, при виборі шляхів і методів її вивчення обов'язково слід враховувати специфіку об'єкта і предмета дослідження, а також принцип доречності використання тих чи інших прийомів вимірювання.

 

 

Дворецька В. Г. Соціологія: навч. посіб. – К. : Вид-во КНЕУ, 2002.

Соціологія: підручник для студ. вищ. навч. закл. / за ред. В. Г. Городяненка. – К. : Вид. центр “Академія”, 2004.

Теремко В. І. Соціологія. – К. : Академвидав, 2002.