Основні етапи розвитку гувернерства від найдавніших часів існування людства до початку 21 століття

 

1. Основні етапи розвитку гувернерства

2. Відомі вчені, які займались гувернерською діяльністю

3. Особливості гувернерства як педагогічної системи

Висновки

Список використаних джерел

 

 

За багатовікову історію свого існування гувернерство пройшло кілька етапів розвитку. Як форма індивідуального навчання й виховання дитини воно виникло в епоху середнього палеоліту в системі суспільного виховання дітей та молоді (перший етап). Завершення періоду розпаду первіснообщинного ладу характеризується перетворенням гувернерства на систему індивідуального виховання дитини у сім’ї нерідними батьками- вихователями, які фактично виконували роль гувернерів (другий етап). Паралельно гувернерство продовжує розвиватись як система колективного виховання й навчання. В ролі наставників молоді у цій системі виступають знахарі, чаклуни, старійшини – еліта племені (третій етап).

Перший гувернер, в обов’язки якого входить винятково формування у дитини хороших манер, з’являється у VI столітті до н. е. в афінській заможній родині (четвертий етап). У ІУ-ІІ столітті до н. е. в Афінах знатні сім’ї запрошують учених-філософів для індивідуального навчання й виховання дітей. З Афін ця практика розповсюджується по світу. Висока оплата роботи філософів-наставників перетворює гувернерство на професію, яка дозволяє наставникові на гідному рівні забезпечити себе матеріально (п’ятий етап).

Офіційно, на державному рівні, гувернерство було вперше узаконене у II столітті до н. е. в Римі. Стародавні римляни розцінювали домашнє навчання й виховання як засіб задоволення потреби суспільства в самобутніх, освічених, нестандартно мислячих особистостях (шостий етап).

У період середньовіччя, порівнюючи існуючі педагогічні системи, вищі кола суспільства визнають індивідуальне виховання й навчання в родинному середовищі як найбільш ефективне і сприятливе для розвитку дитини. Виконання гувернерських обов’язків у цей період знатними особами свідчило про високий рейтинг гувернерства у суспільстві та про високий суспільний статут гувернерів (сьомий етап).

Терміни «гувернер», «гувернерство» виникають у XVI столітті у Франції і швидко поширюються, перетворившись на загальноприйняті в науці й у побуті. Першим їх використовує у своїх працях відомий педагог М. Монтень. Він же стає автором перших методичних посібників для гувернерів. Батьки -: представники заможних кіл суспільства зазначеної епохи – здебільшого самоусуваються від виховання дітей, повністю перекладаючи турботу про них на гувернерів (восьмий етап).

У XVIII столітті в Німеччині гувернерство стає педагогічною структурою, підпорядкованою державі й контрольованою державою. Працювати гувернерами тепер дозволяється виключно дипломованим спеціалістам. Приймається закон про обов’язкове складання іспитів кандидатами на педагогічні посади, відкриваються учительські семінарії (дев’ятий етап).

XIX століття можна вважати століттям розквіту гувернерства як системи домашнього виховання й навчання. Інтенсивно розвиваються традиції, започатковані у XVШ столітті в Німеччині. Працювати гувернерами дозволяється тільки дипломованим спеціалістам. Документ (диплом чи свідоцтво) видається за результатами складання спеціальних іспитів (екстерном чи випускних у навчальному закладі). Чітко розмежовуються кваліфікаційні рівні гувернерів. Ідея державного контролю усіх ланок освіти одержує у XIX столітті небувалого раніше розмаху. Особливо це стосується Російської Імперії, правляча верхівка якої панічно боїться розповсюдження революційних ідей з Європи й підвищення національної свідомості неросійських народів. Гувернерство перетворюється на органічну складову імперського освітньо-виховного механізму. Приймаються закони, якими передбачений майже абсолютний контроль системи домашнього виховання й навчання. Така всеохоплююча регламентація, мета якої – обернення гувернерства на важіль реалізації державної політики шляхом програмування певним чином домашнього виховання молодого покоління, може розцінюватись як наступний – десятий – період розвитку гувернерства. Для цього періоду характерні: диктатура держави, повне приєднання системи домашнього виховання й навчання до державної освітньої системи, публікація достатньої кількості науково-методичної літератури для домашніх наставників і домашніх учителів.

XX століття внесло істотні видозміни в гувернерську систему. У більшості економічно розвинених країн світу гувернерство перетворилося з елітної у загальнодоступну послугу для населення. Цю подію слід розцінювати як одинадцятий – найвищий рівень розвитку гувернерства: надбання найбільш ефективної, елітної педагогіки стало надбанням кожного члена суспільства. Лише у колишніх соціалістичних країнах воно, як і у XIX столітті, залишилось елітним.

У XX столітті гувернерство виходить з-під спеціального посиленого державного контролю. Таке явище пояснюється загальнообов’язковим складанням іспитів (чи проходженням тестування) за програмою середньої школи, без яких молода людина не одержує документа, необхідного для продовження освіти чи подальшого працевлаштування. Відповідно, домашнє чи шкільне навчання орієнтується на державні програми, державний навчальний план, державні підручники, що робить діяльність домашнього вчителя цілеспрямованою і підконтрольною державі.

У XX – на початку XXI століття гувернерські методики спочатку експериментальним шляхом, потім масово впроваджуються в шкільну практику з метою здійснення індивідуального підходу до учнів.

Практика XX – початку XXI століття довела, що гувернерство є життєво необхідною галуззю педагогіки, без якої неможливо обійтись. Перспективи розвитку зазначеної галузі вимагають вивчення й узагальнення досвіду попередніх поколінь, пов’язаного з методикою індивідуалізованого навчання й виховання дитини. Вирішення цієї проблеми є важливим як для правильної організації формування інтелектуальної високоморальної особистості в сім’ї, так і для застосування знань з метою удосконалення суспільної освітньо- виховної системи.

 

 

Аристотель, відомий давньогрецький філософ, на запрошення Філіпа Македонського став домашнім учителем і наставником його сина – Олександра Македонського.

Ян Амос Коменський – чеський педагог – працював домашнім учителем, створив вчення „Про материнську школу” (17 століття).

Джон Локк – англійський філософ і педагог – майже все життя працював гувернером у дворянських сім’ях, виконуючи обов’язки наставника і дитячого лікаря (18 століття).

Ф. Де Ламотт граф де Фенелон був гувернером у синів герцога Бургундського (Франція, 18 століття). Написав твори „Про виховання дівиць”, „Телемак”.

Йоганн Базедов – засновник течії філантропізму і школи „Філантропін” (любов до людини), працював домашнім вчителем (18 століття).

Григорій Савич Сковорода – видатний український філософ, просвітитель і поет, 25 років свого життя присвятив роботі мандрівного вчителя. Свої уроки він проводив у формі бесід (18 століття).

Йоганн Г енріх Песталоцці – швейцарський педагог – керував установою для бідних і притулком для сиріт, де працювала гувернерська система (19 століття).

Іммануіл Кант – німецький філософ – в студентські роки заробляв на життя приватними уроками, потім працював домашнім вчителем (19 століття).

Йоганн Фрідріх Г ербарт – німецький філософ. Його виховували мама і гувернер через слабке здоров’я. Після закінчення університету він сам став гувернером (19 століття).

Фрідріх Фрьобель – німецький педагог, винахідник „дитячих садків”, працював гувернером (19 століття).

 

 

Для гувернерства як форми індивідуального виховання й навчання дітей характерні ознаки: 1) виховання і навчання дитини є індивідуалізованими; 2) навчання й виховання дитини відбувається в домашніх умовах (у сім’ї) або в освітньо-виховній установі закритого типу, де створюється мікроклімат, наближений до умов родинного виховання; 3) педагогічний процес організовується таким чином, щоб діти сприймали гувернера як близьку людину, і його авторитет у їхніх очах був не нижчим, аніж авторитет батьків.

Гувернерство не належить ні до родинної, ні до державної системи виховання. Воно знаходиться на межі цих систем. З одного боку, гувернерству притаманні індивідуальний підхід, неформальність у стосунках між вихованцем і наставником, властиві родинному вихованню. З іншого боку, в рамках гувернерської практики можливий відчутний тиск держави, посилений державний контроль, приєднання системи домашнього виховання і навчання до державної освітньої системи.

 

 

Матеріали дослідження дозволили нам підготувати рекомендації стосовно можливих оптимальних шляхів розвитку гувернерства в Україні у XXI столітті. Послуговуючись досвідом економічно розвинених країн, першим напрямом розвитку гувернерства доцільно визнати роботу з дітьми-інвалідами: хворими на церебральний параліч, з тяжкими серцево-судинними захворюваннями, з розумово відсталими, з дітьми, у яких спостерігаються епілептичні напади та ін. Ця категорія гувернерів цілком логічно вважатиметься працівниками реабілітаційних центрів чи районних соціальних служб. Другий напрям – гувернери, які займаються вихованням і підготовкою дітей до школи, індивідуально працюють з відстаючими або обдарованими учнями, допомагають школярам виконувати домашні завдання і перебувають з ними кілька годин на добу, поки батьки знаходяться на роботі. Таких гувернерів і домашніх вчителів оптимально було б реєструвати в районних відділах освіти і закріплювати за школою чи дошкільним закладом за місцем проживання дитини. Школа і дошкільні заклади могли б надавати таким домашнім учителям і вихователям методичну допомогу. Оплачувати роботу гувернерів повинні батьки, але в окремих випадках, наприклад, при роботі з обдарованими дітьми, доцільна погодинна оплата з державного чи місцевого бюджетів, подібно до поширеної нині оплати вчителям на дому. Батьки, які хотіли б доручити виховання своєї фізично і психічно здорової дитини няні чи гувернерові, – щодня, на кілька днів на тиждень чи на період своєї відпустки (третій напрям) – могли б звертатись до спеціального інформаційного центру при районному відділі освіти. У відділі освіти доцільно зберігати контракт, укладений між батьками та гувернером, у якому зазначалися б терміни роботи гувернера в родині, розмір оплати тощо. Звіти гувернерів та відгуки батьків про їхню діяльність, проведення домашніми наставниками семінарів для батьків учнів шкіл чи вихованців дошкільних закладів району могли б стати підставою для визначення результатів педагогічної атестації, присвоєння категорій і звань. Робота гувернера має фіксуватись у трудовій книжці і зараховувались до педагогічного стажу. Надання пенсії потрібно здійснювати у встановленому порядку як педагогічному працівникові. Четвертий напрям діяльності гувернерів – виконання ролі бать-ків-вихователів у дитячих будинках сімейного типу. Цей напрям роботи в Україні законодавчо урегульований. Суттєве доповнення, яке доцільно внести до «Положення про дитячі будинки сімейного типу», – обов'язкове проходження майбутніми батьками-вихователя-ми курсів підготовки гувернерів, оскільки саме методика роботи гувернера, на нашу думку, найбільше придатна для створення оптимальних виховних і розвиваючих умов у цих педагогічних мікроустановах. Аналіз організації домашнього виховання й навчання в різних країна у різні епохи дає підстави для серйозних роздумів про розвиток гувернерства в Україні. Масштабне поширення гувернерської практики в сучасному світі відчутно впливає на моральне та інтелектуальне формування націй, від чого значною мірою залежить майбутнє кожної держави.

 

 

1. Сарапулова Є. Г. Професійна підготовка гувернерів: ретроспективний огляд-сучасність-перпективи / Є. Г. Сарапулова//Педагогіка і психологія. -2000. -№4-С. 134-139.

2. Сарапулова Є. Г. Психолого-педагогічні основи навчально-виховної діяльності гувернера: монографія/ Є. Г. Сарапулова. -К. : МАУП, 2003. -264 с.