Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України

Тактичні цілі спрямовані на посилення співробітництва в рамках СНД. Це дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого – нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.

Євроінтеграційний курс нашої держави має органічно узгоджуватися з економічними відносинами з Росією. Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Росія є нашим найбільшим торговим партнером, а Україна – головний торгово-економічний партнер Російської Федерації. У свою чергу Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.

Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері в наступному десятиріччі мають стати:

• співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів) ;
• науково-технічне та інноваційне співробітництво;
• розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;
• інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;
• розвиток військово-технічного співробітництва;
• розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;
• взаємне розширення ринку трудових ресурсів.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і з іншими країнами – членами СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.

Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та механізмів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв'язки з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.

Істотної реструктуризації потребують економічні взаємовідносини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євроінтеграційного курсу України.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.

Для повноцінного входження України до світового господарства потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії – забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є:

• розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;
• створення могутнього внутрішнього ринку – основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них;
• забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;
• досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;
• постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ.

Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні проблеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сировинна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної промисловості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від кон'юнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну ї динамічну державну зовнішньоекономічну політику, основними елементами якої мають бути:

• інтеграція економіки в європейські та світові економічні об'єднання;
• створення могутнього експортного сектору;
• залучення іноземних інвестицій;
• здійснення закордонної підприємницької діяльності;
• гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин;
• формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури;
• кадрове забезпечення ЗЕД.

Головне завдання української держави сьогодні – визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.

 

1. Внешнеэкономическая деятельность предприятий: Учеб. для вузов / Под ред. Л. Е. Стровского. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : ЮНИТИ, 2003. – 847 с.
2. Гелд Д., Мак-Грю Е. Глобалізація / антиглобалізація: Пер. з англ. I. Андрущенко. – К. : К. І. С., 2004. – 180 с.
3. Гребельник О. П., Романовсъкий О. О. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – К. : Деміур, 2003. – 296 с.
4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник / За ред. І. B. Багрової. – К. : Центр навч. л-ри, 2004. – 580 с.
5. Кириченко А. А. та ін. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. – К., 2000. – 468 с.
6. Макогон Ю. В. и др. Внешнеэкономическая деятельность. – Донецк: Регион, 1998. – 342 с.
7. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К. : КНЕУ, 2003. – 948 с.
8. Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб. : У 2 кн. – К. : Таксон, 2000. – Кн. 1: Міжнародна торгівля: теорія і політика. – 320 с.
9. Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб. : У 2 кн. – К. : Таксон, 2002. – Кн. 2: Монетарна теорія міжнародної економіки. – 320 с.
10. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посіб. – К. : Центр навч. л-ри, 2004. – 377 с.
11. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. проф. А. І. Кредісова. – К. : ВІРА-Р, 2003. – 448 с.