Основні показники етноцентризму (внутрішнього фаворитизму)

В проведених Т. Адорно соціально-психологічних дослідженнях авторитарної особистості, етноцентризм, який входив в структуру авторитарного характеру, був одним з центральних понять.

Етноцентризм як характеристика образу своєї і чужої етнічної групи виникає в процесі спілкування етносів на основі двох практично пов'язаних процесів: зближення і відособлення. Взаємодія етнічних груп супроводжується адаптаційними процесами, що можуть перебігати в різних формах: від міжетнічної інтеграції до етнокультурної ізоляції. Успішна адаптація етнічних груп у вигляді інтерпретації пов'язана з позитивним ставленням як до культури власної, так і етноконтактних груп, що виражається у формуванні позитивно спрямованих ауто- і гетеростереотипів. Дезадаптація етнічних груп, крайнім полюсом якої є етнокультурна ізоляція, передбачає надтолерантність до власної культури при повному запереченні культури етноконтактних груп. Це проявляється в надпозитивних аутостереотипах і негативних гетеростереотипах.

Таким чином, поняття «етноцентризм» у його широкому значенні використовується для позначення специфічного феномена буденної етнічної свідомості, що виникає в процесі взаємодії етнічних груп і характеризується надпозитивним ставленням до інгрупи, на противагу негативним емоційно-оцінним ставленням до ауттрупи.

У процесі аналізу структури етноцентризму стає очевидним факт його зведення до ауто- або гетеростереотипу. Останній розглядається як автономна одиниця етнічної свідомості групи. Специфіка ставлення етносу до власної групи поза контекстом його ставлення до аутгрупи не розкриває суті феномену етноцентризму, оскільки ставлення до інгрупи (аутостереотип) і аутгрупи (гетеростереотип) можна розглядати ізольовано один від одного лише в абстракції як методичний прийом для їх детальнішого вивчення. У реальному житті, в життєдіяльності етнічної групи вони виступають як неподільне ціле, як одна з форм відображення етносом своєї єдності і відмінності від інших етнічних груп. Тому етноцентризм є ніби «сплавом» ауто- і гетеростереотипу, розглянутих з урахуванням «знаку» їх емоційного ставлення до об'єкта оцінки (своєї і чужої етнічних груп), взаємозалежними елементами в структурі такого цілісного утворення, як етнічний стереотип.

Етноцентризм, що складається з негативних стереотипів різних аутгруп, є якісно новим станом міжгрупової свідомості у порівнянні із забобоном, в якому зафіксований глобальний негативізм стосовно аутгрупи, тотальне заперечення будь-яких позитивних суджень про їх членів, міркування про них як про «нелюдів». Етноцентризм – це достатньо цілісне і впорядковане уявлення як про власну етнічну групу, так і про її етнічне оточення. У порівнянні із забобоном в етноцентризмі чіткіше представлений порівняльний інгруповий-аутгруповий компонент, що сприяє оцінній поляризації етнічних груп.

Питання про роль етноцентризму в житті етнічних груп, тобто про його соціальні і психологічні функції, нерозривно пов'язане з особливостями адаптаційних процесів у етноконтактних групах. Успішна взаємна адаптація етносів у вигляді інтеграції, що передбачає оволодіння навичками «чужої» культури при повному збереженні власної етнокультурної специфіки, сприяє переходу міжетнічної диференціації в констатацію різниці світосприймання і способу життя етноконтактних груп, але не містить негативізму і непримиренності до «чужих» культур. Дезадаптація етнічних груп зв'язана з посиленням інтолерантності до іноетнічного оточення і може проявитися в різних формах – від прагнення зменшити або припинити контакти етнічних меншин шляхом поглинання (асиміляції) чи фізичного знищення членів інших етнічних груп (геноцид).

Етноцентризм виникає у відповідь на загрозу існування етносу як самостійного соціокультурного цілого і виконує функцію його соціально-психологічного захисту від інокультурного впливу в умовах дезадаптації етнічних груп. Сили, що руйнують етнос як самостійний об'єкт міжгрупової взаємодії, можуть бути внутрішніми і зовнішніми, тобто залежними від специфіки етнічних груп, а також від особливостей соціальної ситуації, в якій здійснюється їхня взаємодія.

Внутрішні причини, що породжують етноцентризм, розглядалися в межах теорії соціальної ідентичності (Г. Теджфел, Дж. Тернер) і трактувалися як захисний соціально-перцептивний механізм. Він у міжетнічному контексті діє автономно і допомагає групі захищати позитивну групову ідентичність у процесі міжетнічного порівняння. Однак така концепція не дозволяє розмежувати етнічну диференціацію (констатує нетотожність етносів) і власне етноцентризм (передбачає непримиренність до інших етнічних груп).

Плідним видається підхід до аналізу внутрішніх причин, що породжують міжетнічну дезадаптацію, запропонований Н. Лєбєдєвою. Розглядаючи адаптацію етносів у процесі етнічних міграцій, автор стверджує: внутрішні причини, що викликають неадекватність міжетнічного сприймання, можна пояснити невпевненістю в позитивності образу «ми – групи». А це породжує інтолерантність до чужого способу життя і світосприймання, що відрізняється від картини світу, прийнятої у власній групі.

Базуючись на досвіді вітчизняних і зарубіжних дослідників міжетнічної адаптації, можна передбачити, що етноцентризм значною мірою пов'язаний з руйнуванням позитивної групової ідентичності, розмиванням відчуття «ми» у членів етнічної групи. Він виконує функцію психологічного захисту образу цієї групи, переносячи причини духовної слабкості власної групи на сусідні етноси.

 

 

Войовничий етноцентризм використовується у реакційних доктринах, які санкціонують захоплення і пригноблення інших народів. Крайній ступінь етноцентризму виражається у формі делегітимізації – категоризації групи або груп у супернегативні соціальні категорії, які виключають із реальності прийнятих норм і цінностей. Делегітимізація максимізує міжгрупові розходження і містить у собі усвідомлення гнітючої переваги своєї групи.

Полегшують делегітимізацію дійсно значні розходження в зовнішності, нормах, мові, релігії та інших аспектах культури. Її метою є повна диференціація своєї і чужої груп аж до виключення останньої з роду людського. Членів чужої групи називають зміями, паразитами, пацюками або представляють відьмами, вампірами, демонами. Це переводить їх у категорію «нелюдей» і дозволяє поступати з ними так, як заборонено поступати з собі подібними – з людьми.

Прикладом етноцентристської делегітимізації можна назвати відношення перших європейських поселенців до корінних жителів Америки і відношення до «неарійських» народів у нацистській Німеччині. Так, етноцентризм, впроваджений у расистську ідеологію переваги арійців, виявився тим механізмом, за допомогою якого німці прийшли до переконання, що євреї, цигани й інші меншості – «недолюди».

 

 

Агеев В. С. Психология межгрупповых отношений. – М. : Изд-во МГУ, 1983.

Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как личности. – Л. : Изд-во АПН РСФСР, 1970.

Келли Г. Процесс каузальной атрибуции // Современная зарубежная социальная психология. – М. : Изд-во МГУ, 1984.

Пірен М. Основи етнопсихології. – К. : Знання, 1998.

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М. : Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999.