Основні проблеми соціально-економічного розвитку України та їх екологічні наслідки

 

Вступ

1. Сучасний стан навколишнього природного середовища світу і України. Загальний стан природних ресурсів України, еколого-економічні проблеми їх використання

2. Причини розростання екологічної кризи

3. Заповідна справа в Україні

4. Основні проблеми соціально-економічного розвитку України та їх екологічні наслідки

Висновок

Список використаної літератури

 

 

Сучасна епоха – це епоха бурхливого розвитку науки і техніки, неконтрольованого зростання населення Землі, поступової деградації природного середовища під впливом негативних антропогенних чинників. В сучасних умовах швидкість науково – технічного прогресу на кілька порядків перевищує адаптаційні можливості існуючих живих організмів. Тому надзвичайно загострились багато проблем, а серед них одна з головних – проблема взаємозв’язку суспільства і природи, людини і навколишнього середовища. Все це призводить до порушення екологічної рівноваги, що складалася протягом тривалого часу і спричинює появу екологічної кризи, небезпечної для людей і довкілля.

Зростаючий антропогенний вплив на навколишнє середовище, його забруднення різними відходами виробництва, поряд з надмірним використання природних ресурсів, стали предметом широкого обговорення і всестороннього вивчення. Саме тому метою моєї роботи є дослідження сучасних екологічних проблем України і пошук шляхів гармонізації відносин природи і суспільства.

Особлива проблема – створення екологічного моніторингу – дослідних станцій, постійних постів спостереження за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією в регіонах, які найбільш екологічно небезпечні. Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно обов'язково робити висновки про екологічність проектів кожного споруджуваного об'єкта.

 

 

Одним з найбільш використовуваних людством ресурсів була і залишається вода. Вона є не лише важливим виробничим ресурсом, а й предметом гігієни, який забезпечує нормальні умови проживання населення. Останнім часом виникають складні проблеми із водопостачанням міст питною водою, погіршується якість природних водних джерел.

Вода на Землі становить 1370 млн. км3, з яких 94% – солоні води. 70, 8% поверхні планети займають моря та океани. Запаси прісної води дещо перевищують 30 млн. км3, при чому в ріках, озерах, і атмосфері міститься трохи більше як 50 тис. км3 води. Потреби людства у воді становлять км3: зрошення – 7000, промисловість – 1700, побутові потреби – 600, розчинення стічних вод – 9000, інші види використання – 400.

Вода використовується як сировина, бере участь у технологічних процесах. В обробній промисловості вода використовується майже у всіх технологічних процесах для розчинення, змішування та очищення. Для виробництва однієї тонни міді потрібно 5000 тонн води, каучуку – 1500 тонн, паперу – 1000 тонн, сталі – 300 тонн, видобутку однієї тонни вугілля – 6 тонн.

За даними ООН чверть населення міст і 80% сільських жителів не забезпечені якісною питною водою при добовому її споживанні 50 млрд. тонн. Дефіцит води у світі пов'язаний з її нерівномірним розподілом. Дефіцит води спостерігається в Японії, Алжирі, Тунісі, Італії, Пакистані. Загальний його обсяг оцінюється у 20 км3.

Більшість водоресурсних систем України є природно гостро дефіцитними а нерівномірність їх поширення по території стали еколого-ресурсними детермінантами подальшого розвитку продуктивних сил. Природний розподіл водних ресурсів не відповідає потребам водопостачання, а природна вододефіцитність території на фоні виснаження ресурсної бази створює систему факторів обмеження подальшого водогосподарського розвитку. Водні ресурси України формуються в основному за рахунок стоку річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Значна частина річкового стоку е транзитною з територій суміжних держав. Сумарний річковий стік (без врахування стоку р. Дунаю) в середній за водністю рік становить 87, 1 млрд. м3, а в розрахунковий маловодний рік – 55, 9 млрд. м3, у тому числі транзитний стік з територій Росії і Білорусі відповідно 34, 7 і 24, 2 млрд. м3. Майже 65% річкового стоку припадає на басейн Дніпра, 11% – Дністра, 4% – Сіверського Дінця, 3, 5% – Південного Бугу. Навіть з урахуванням підземних вод питома водозабезпеченість на І км2 території і на душу населення, дуже низька. Україна характерна одними з найнижчих показників природної водозабезпеченості у Європі у розрахунку на одного жителя та одиницю площі країни. Питома забезпеченість населення України річкового стоку з розрахунку на І людину становить близько 1 тис м3/рік. Аналогічні показники для європейських країн становлять відповідно у Швеції – 2, 5 тис м3 на рік, Англії – 5, Франції – 3, 5, Німеччині – приблизно 2, 5, США – 6, 8, Канаді – 219 тис м3/рік.

За період з 1990 року водозабір скоротився до 2000 року на 17, 353 млн. м3 і становив 18282 млн. м3. За період з 1990 по 1995 рр. Обсяги забору води скоротилися в 1, 4 рази, на далі проходило скорочення приблизно на 2 млн. м3 щороку. Деяким зростанням цих показників було в 1999 р., проте вже в 2000 р. пройшло знову скорочення. Найбільші обсяги водозабору були в 2000 р. у Донецькій (2446 млн. м3), Одеській (2180 млн. м3), Дніпропетровській (2081 млн. м3), Запорізькій (1815 млн. м3), Київській (1278 млн. м3) областях. Найменші зміни обсягів водозаборів