Основні засади діяльності роботи організацій роботодавців

Установчий з'їзд (конференція) затверджує статут організації роботодавців, обирає її органи управління, уповноважує осіб на проведення державної реєстрації, вирішує інші питання, пов'язані із створенням організації роботодавців.

Засновниками об'єднання організацій роботодавців є організації роботодавців.

Рішення про заснування об'єднання організацій роботодавців приймається установчим з'їздом (конференцією) роботодавців – уповноважених представників організацій роботодавців, що оформляється протоколом установчого з'їзду (конференції), який підписують голова та секретар з'їзду (конференції).

Невід'ємною частиною протоколу є реєстр організацій роботодавців, які брали участь в установчому з'їзді (конференції), в якому зазначаються дані щодо організації роботодавців: повне найменування, місцезнаходження керівних органів, дата та орган, що здійснював державну реєстрацію організацій роботодавців; прізвище, ім'я та по батькові особи, яка представляє організацію роботодавців, дані її паспорта (національного паспорта або документа, що його замінює). Ці дані засвідчуються підписом особи, яка уповноважена брати участь в установчому з'їзді (конференції).

Установчий з'їзд (конференція) затверджує статут об'єднання організацій роботодавців, обирає його керівні органи, уповноважує осіб на проведення державної реєстрації, вирішує інші питання, пов'язані із створенням об'єднання.

Організації роботодавців та їх об'єднання діють на основі статутів, які затверджуються установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців.

Статут організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців повинен містити:

- повну назву організації роботодавців, об'єднання (відмінну від існуючих), статус організації, об'єднання та місцезнаходження керівних органів;

- мету створення та напрями діяльності організації роботодавців, об'єднання;

- умови членства (участі) та порядок прийому в члени організації роботодавців, об'єднання та виходу з організації, об'єднання;

- права і обов'язки членів (учасників) організації роботодавців, об'єднання;

- положення про відповідальність членів по зобов'язаннях організації роботодавців, об'єднання в соціально-трудових відносинах;

- порядок утворення і діяльності керівних органів організації роботодавців, об'єднання та їх повноваження;

- джерела формування і порядок використання коштів та іншого майна організації роботодавців, об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

- порядок сплати вступних, членських та цільових внесків;

- порядок внесення змін до статуту організації роботодавців, об'єднання;

- порядок набуття повноважень від роботодавців, які входять до складу організації (об'єднання), стосовно встановлення конкретних соціальних норм в угодах, які в подальшому будуть обов'язковими до виконання самими роботодавцями (мінімальна заробітна плата, між тарифні співвідношення, мінімальні соціальні пільги і гарантії, функціонування соціально-культурних закладів) ;

- порядок припинення діяльності організації роботодавців, об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з їх ліквідацією, реорганізацією.

Статут організації роботодавців, об'єднання не повинен суперечити законодавству України.

Організація роботодавців може бути членом галузевого і територіального об'єднання організацій роботодавців.

Організації роботодавців та їх об'єднання не відповідають за зобов'язаннями своїх засновників і членів, крім випадків, передбачених законом.

Засновники та члени організацій роботодавців та їх об'єднань відповідають за зобов'язаннями організацій роботодавців та їх об'єднань, якщо це передбачено їх статутами, – в порядку і на умовах, визначених статутами.

Організації роботодавців та їх об'єднання підлягають обов'язковій реєстрації в порядку, встановленому Законом України «Про об'єднання громадян».

Організації роботодавців та їх об'єднання можуть використовувати власну символіку, яка затверджується відповідно до їх статуту та підлягає реєстрації у порядку, встановленому законодавством України.

 

 

У сучасних умовах спостерігається зміна предмета трудового права за рахунок нових правових інститутів, таких як: суб'єкти трудового права; організація зайнятості й працевлаштування; професійна орієнтація, професійний відбір, профнавчання, перекваліфікація; захист честі, гідності й трудових прав працівників; соціальне партнерство і деякі інші. Однак не всі з перерахованих інститутів належать до трудового права, оскільки їх реалізація здійснюється іншими методами правового регулювання. У рамках правового інституту «Суб'єкти трудового права» нового погляду вимагає такий суб'єкт (сторона) трудового договору як роботодавець. Останнім часом з'явилися публікації, в яких аналізуються особливості праці окремих категорій працівників, зокрема в недержавних організаціях, однак правовий статус роботодавця – його види, права, обов'язки та їх межі; гарантії і їх межі; відповідальність – залишаються багато в чому відкритими питаннями.

Вимагає серйозних наукових досліджень проблема єдності й диференціації – у трудовому праві. В останні роки набула поширення тенденція в національному законодавстві передбачати численні соціальні пільги різним категоріям громадян. Однак встановлення позитивної диференціації для одних спричиняє негативну диференціацію для інших. Ринкові відносини висувають нові підходи в цій сфері. Необхідні наукові критерії і межі диференціації. До речі, у зарубіжному трудовому праві спостерігається тенденція до зменшення його диференціації, нівелювання правового статусу різних категорій найманих працівників.

Необхідно також однозначно вирішити питання про сферу застосування трудового законодавства. Залишається актуальною проблема трудових прав і гарантій працюючих власників, а також працівників, подібних до найманих працівників – державних службовців, суддів, прокурорів, співробітників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, військовослужбовців.

Не тільки трудове право України переживає період реформування. Серйозні зміни відбуваються в трудовому праві країн Заходу: перенасичення ринку праці; безробіття змінює зміст трудового договору, він стає більш гнучким; широке застосування отримують неповна зайнятість, неповний робочий час, використання працівників іншої організації «під позику»; є проблеми забезпечення гарантій працівників на приватних підприємствах. Всі ці проблеми з переходом до ринкових відносин набувають поширення і в Україні.

Трудове право України стоїть на порозі реформ і чекає обґрунтованих наукових висновків та пропозицій.

 

1. Конституція України, Київ 1997 р.

2. КЗпП України, науково-практичний коментар, Б. Стичинський.

3. Бойко «Трудове право України», К., 2005 р.

5. Г. І. Чанишева «Трудове право України», К., 1999р.

6. В. І. Прокопенко «Трудове право України» Харків 2002 р.

7. Д. О. Карпенко «Трудове право України» Київ 2001.

8. Болотіна і Чанишева «Трудове право України» Київ 2001.

9. Н. М. Хуторян «Трудове право України» – К., 2004 р.