Основи банківського права

 

 

Банківське право–сукупність правових норм, що регулюють правовідносини між суб’єктами банківської діяльності, організацію та діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, порядок здійснення банківських операцій та надання банківських послуг, що передбачені законодавством.

Банківські правовідносини–це урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ, які реалізують встановлений чинним законодавством їхній правовий статус та використовують гроші, цінні папери та інші фінансові ресурси як засіб обігу, накопичення, збереження та як товар.

- обмеженість суб'єктів банківської діяльності–банки або інші фінансово-кредитні установи;

- специфічність об'єкта правовідносин – фінансові інструменти (гроші, цінні папери, інші оборотні кошти) ;

- зміст банківських правовідносин визначається значною мірою грошово-кредитною політикою держави, що проявляється у методі правового регулювання цих правовідносин. Метод характеризується владними приписами держави у визначенні форм правовідносин та правил їх реалізації, а також прямою чи непрямою участю держави в цих правовідносинах.

- між банками та споживачами банківських послуг (фізичними та юридичними особами) ;

- між комерційними банками з приводу здійснення банківських операцій;

- між Національним банком та комерційними банками;

- між комерційними банками з приводу створення банківських об'єднань (корпорацій чи асоціацій, які базуються на членських правовідносинах) ;

- між Національним банком та урядом – відносини взаємного представництва;

- між Національним банком та органами представницької та виконавчої влади – призначення та звіт.

Залежно від характеру банківських операцій банківські правовідносини також можна класифікувати як:

- пасивні правовідносини–банківські операції, в яких банк виступає боржником (інститут банківського вкладу, банківського рахунку, випуск цінних паперів тощо);

- активні правовідносини – банківські операції, в яких банк бере участь як кредитор (кредитні договори, договори про уступку грошової вимоги);

- посередницькі правовідносини – розрахункові банківські операції;

-допоміжні банківські правовідносини – банківські операції з приводу надання інформаційних, консультаційних та інших послуг.

- майнові правовідносини, пов'язані з грошовими коштами як видом майна;

- немайнові правовідносини, пов'язані з забезпеченням банківської таємниці, зниженням банківських ризиків, захистом ділової репутації банку, присвоєнням рейтингу тощо;

- організаційно-правові правовідносини, пов'язані з побудовою внутрішньої організаційної структури самого банку та банківської системи в цілому.

Виникнення, зміна та припинення банківських правовідносин відбуваються за наявності юридичних фактів чітко визначених в правових нормах. Підставами виникнення банківських правовідносин можуть бути:

- укладання договору чи угоди;

- законодавчий акт;

- адміністративний акт (наприклад, видача ліцензії на здійснення банківської діяльності чи операції або її відкликання).

Припинення та зміна банківських правовідносин також здійснюється на підставі юридичних фактів та подій, визначених законодавчими чи нормативними актами.

- клієнти банків–фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) та юридичні особи (організації, установи, підприємства їх об'єднання чи відокремлені підрозділи) ;

- комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи;

- Національний банк України, який виступає як банк банків, орган державної виконавчої влади та центр банківської системи;

- похідні банківські утворення – банківські об'єднання (асоціації, ліги, групи, концерни, консорціуми) ;

- органи влади та місцевого самоврядування, які здійснюють функції державного регулювання банківської діяльності та взаємозв'язку з банківською системою.

Джерела банківського права–це нормативно-правові акти законодавства України та міжнародні угоди, в яких містяться норми банківського права.

- Конституція України, в якій закріплено основні засади функціонування банківської системи України;

- закони України, що регулюють банківську діяльність та банківські правовідносини;

- укази Президента України;

- постанови Верховної Ради України;

- декрети та постанови Кабінету Міністрів України;

- закони та постанови Автономної Республіки Крим;

- положення та інструкції фінансово-кредитних органів (Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації).

 

 

Відповідно до ст. 334 Господарського кодексу України (ГКУ), банківська система України включає Національний банк України та інші банки (державні та недержавні), які створені та діють на території України, що утворює дворівневу структуру цієї системи.

Верхній рівень становить Національний банк України – центральний банк держави, який крім прямих функцій фінансової установи, виступає також спеціально-уповноваженим органом державної влади, який здійснює управління банківською системою і грошовим обігом з метою утримання стабільності фінансової системи держави.

Основою правового статусу Національного банку України є положення, закріплене ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», де вказується, що Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Вказане законодавче визначення зазначає державно-управлінську природу діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій, а саме: Національний банк бере активну участь у державному управлінні економікою в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює