Основи морального виховання дітей в сім’ї

Ще В. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати «вмінню відчувати людину». Він вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наочності, очевидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає [9; с. 1].

Важливо підкреслити, що виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити «зону ближнього розвитку» (Л. С. Виготський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.

Основу морального виховання складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.

Можна виокремити такі елементи системи моральних цінностей виховання:

абсолютно вічні, які мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і загальнолюдський характер (доброта, чесність, любов, гідність, мудрість, краса, справедливість) ;

громадянські, які ґрунтуються на визнанні гідності людей і застосовуються в демократичних суспільствах (поняття прав і свобод людини, обов'язків перд іншими людьми, ідеї соціальної гармонії тощо) ;

національні, які є значущими для одного народу і не завжди поділяються іншими народами (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо) ;

сімейні, які є основою сімейного життя, визначають закони подружньої вірності, піклування про дітей і старших тощо;

особистісні, які щонайперше торкаються особистого життя людини, визначають риси її характеру, особливості поведінки, стиль життя тощо.

Дисциплінованість, організованість – суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це важлива передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.

Знання моральних норм є етапом морального удосконалення. Механізмом перетворення моральних норм на суб'єктивну моральність є моральні почуття – стійкі переживання у свідомості людини, її суб'єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей. Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, – сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям моральна свідомість і вчинки набувають морального смислу. Моральна свідомість поєднує у собі знання моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, яке здійснюється через моральні почуття. Значну роль при цьому відіграє воля, яка допомагає дитині опановувати себе, дає їй внутрішню свободу і спонукає до морального вчинку.

Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:

- сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;

- педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;

- виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій) ;

- діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів) ;

- засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.) ;

- діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо) ;

- соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.

У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини забезпечить очікуваний результат. Головне – забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

Характерною особливістю морального становлення особистості є врахування її ментальності – специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.

Ніщо так не гальмує моральний розвиток у дитини, як несправедливість дорослих, яка викликає у неї не тільки образу, а також пригнічує її спробу та бажання виправитися у кращий бік. З огляду на це, вихователь, будь то вчитель або хтось із батьків, має стати зразком моральної поведінки, на яку рівняються діти.

Майстерність педагога в тому й полягає, що він повинен відкрити дитині зміст життя, навчити їх бачити все те добре, що є в нашій дійсності, радіти йому, прагнути примножити загальнолюдські духовні цінності людства – доброту, правду, любов, чесність, гідність, красу, мудрість, справедливість. [9; с. 1]

 

 

 

Сім'я, родина – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям., тобто це соціальний осередок, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Сім'я це першооснова духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, тобто на конкретному історичним етапі розвитку сім'я відображає моральні та духовні особливості суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції:

Матеріально-економічна функція – забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є