Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
25
Мова:
Українська
і трудові. За допомогою перших встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою других —
у нормо-годинах.
До об’ємних нормативів відносяться: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнти технологічної оснащеності за видами обробки; типовий розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення за групами складності.
До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.
Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від його конструктивної складності та новизни.
За даними технічного завдання на проектування визначають групу складності виробу та приблизну кількість оригінальних деталей у ньому. Але інформація про загальну кількість оригінальних деталей у виробі є недостатньою для визначення обсягу робіт. Деталі можуть суттєво відрізнятися за складністю, тому вони також поділяються на ряд груп конструктивної і технологічної складності. Класифікації деталей за групами складності розробляються для кожної галузі.
Обсяг робіт із конструкторської підготовки виробництва визначається в залежності від кількості оригінальних деталей відповідної групи складності, а з розробки технологічного процесу — від кількості оригінальних деталей і технологічних карт на одну деталь за видами обробки. Остання величина встановлюється у вигляді розширених нормативів для різних типів виробництва.
Обсяг робіт із проектування і виготовлення технологічного оснащення залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнта технологічної оснащенності їх виробництва.
Коефіцієнт технологічної оснащенності — число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення припадає в середньому на одну оригінальну деталь. Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За коефіцієнтами оснащеності для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснастки кожного виду, шляхом множення коефіцієнта оснащеності на кількість оригінальних деталей у виробі, що проектується.
Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їхня трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсяги робіт і їхня трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.
На основі встановленої за нормативами трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва у календарних днях (Тц). Розрахунок проводиться за формулою [3]:
, (1)
де i — трудомісткість стадії (етапу), людино-годин;
Чi — чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, чол.;
Тзм — тривалість зміни, годин;
kв.н. — коефіцієнт виконання норм;
k2 — коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію та ін., що не передбачені нормативами (k2 = 1.1 1.5);
k3 — коефіцієнт переведення робочих днів у календарні:
(Др — число робочих днів у плановому році;
Дк — число календарних днів у плановому році).
Зазвичай кількість виконавців визначається на основі практичних розрахунків. Якщо величина Тц задана, то за вищенаведеною формулою визначається кількість виконавців.
Після цього розробляється основний плановий документ — генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва. Кількість стадій і обсяг робіт із підготовки виробництва на підприємстві різні. Вони залежать від розподілу даних робіт між замовником, проектною організацією та підприємством-виробником, від типу виробництва і складності виробу. Тому графік проектних робіт не відображає всього змісту робіт по різних виробах.
Нові вироби, що проектуються, повинні бути високоефективними і перевищувати за своїми техніко-економічними показниками вироби-аналоги. Забезпечення високої ефективності нових виробів потребує детального обґрунтування їхньої розробки і впровадження, тому студент повинен розуміти і вміти обґрунтовувати доцільність розробки нових виробів, а також визначати ефективність впровадження у виробництво нової продукції.
Основою розрахунку економічної ефективності і доцільності впровадження нової продукції слугують зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвестицій. Тобто мова йде про оцінку доцільності капітальних вкладень у розробку і впровадження нової продукції. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність вкладень. Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають із урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування, який обчислюється за формулою:
, (2)
де — дисконтна ставка, %;
tр — розрахунковий рік;
t — кількість років до (після) розрахункового.
ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ
Оскільки основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то при плануванні витрат, пов’язаних із оновленням продукції, необхідно