Особливості активізації пізнавальної діяльності учнів молодшого шкільного віку

Протягом вивчення проблеми активізації пізнавальної діяльності підлітків зверталась увага на застосування гри, її вивчали як засіб для самовираження, самоствердження, самоаналізу, самовдосконалення підлітків.

Виявлено, що взаємозв'язок, можливість взаємопроникнення і взаємообумовленість гри та свят сприяють створенню передумов для появи такого інноваційного утворення, як пізнавальна гра-свято.

Дитячих ігор нема. Важливо не те, в що грати, а як і що при цьому думати і відчувати. Можна розумно грати в ляльки і нерозумно, по-дитячому грати в шахи. Можна цікаво і з виразною уявою грати в пожежу чи в поїзд, у мисливство чи в індійців, і бездумно читати книжки… Для гри потрібен вірний друг і натхнення, а значить воля.

Можна стверджувати, що гра – єдиний засіб звільнитись від тяжких обмежень, які накладаються на роль дитини. Потрібно мати сміливість віддаватися грі в цілому. Тільки зсередини гри відкривається справжній світ і душа дитини. Гра – двері із Дійсності в Можливість. І вони завжди відкриті в обидві сторони [5].

Вірне рішення, коли особливе місце в виховній роботі з дітьми відводять грі. Гра це дійсність, і дійсність цікавіша, ніж та, яка оточує дитину. Цікавіша вона для дитини тому, що є її власним створінням.

Основною особливістю гри є те, що вона є відображенням дітьми оточуючого життя – діяльності людей, їх взаємовідносин, які віддзеркалюються в дитячій уяві.

Велику увагу ролі гри в розвитку дітей приділялось у ХХ столітті психологами, які дійшли висновку про парадокс гри: діючи за методом найменшого опору, дитина привчається діяти за методом найбільшого опору, не звертаючи уваги, як долає перешкоди, які поза грою викликали труднощі.

Спостереження показали, що гра дитини відрізняється вірою в правду. Лише дитина сказала собі «нібито», як уява вже живе в ній. [3]. При цьому в дитини помічається така якість: діти знають те, в що вони можуть вірити, і те, чого не треба помічати.

Відмінністю дитячої гри є також взаємозв'язок образу, ігрової дії та слова. Це не зовнішні її ознаки, а сама суть. У грі дитина живе діями та почуттями зображуваного героя.

Гра, як і казка, вчить дитину жити думками й почуттями зображуваних людей, виходячи за коло буденних уявлень у більш ширший світ людських поривань та героїчних вчинків.

Можна стверджувати, що найбільш інтенсивний розвиток особистості учня проходить не на уроці, як думає більшість учителів, а в сфері вільного спілкування, дозвілля, праці, улюблених занять і гри. Допомогти розвити творчі здібності і захоплення юних читачів може нічим не замінна протягом усього існування людства ігрова діяльність. [6]. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості і любові до знань. То що ж страшного в тому, що дитина вчиться писати граючись, що на якомусь етапі інтелектуального розвитку гра поєднується з працею.

Прийнято літературні ігри ділити на «рольові» (перетворення читача в літературного героя) та «інтелектуальні» (в їх основі лежить процес «відгадування» книги, її автора, героїв). Вміння грати – необхідна умова для формування уяви. В грі розкривається перед дітьми оточуючий світ, проявляються творчі можливості особистості.

Дитина переживає в собі дуже сильний процес розвитку, сама Природа продовжує в ній своє становлення. В кожний конкретний момент в організмі дитини починає діяти та чи інша функція. Діючи функції змушують дитину шукати ту форму активності, в якій вона може виявити себе найбільш повно. Такою формою в першу чергу є гра.

Доведено, що виховання майбутнього діяча проходить перш за все у грі. Значить гра – це ключ в організації виховання дитини. Гра – це школа підготовки до праці. У грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування для дитини. Ігри бувають різні: і рольові, і літературні, і рухливі, і дидактичні.

Яка дитина у грі, така вона буде в роботі, коли виросте. Хороша гра схожа на хорошу роботу. Гра привчає дитину до таких фізичних та психічних зусиль, які необхідні для роботи [7]. Ми повинні пам'ятати, що від дитини вимагається не тільки гратися, а й правильно ставитися до людей. Гра є ефективним засобом формування особистості дитини, її морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба до дії у навколишньому світі.

Аналіз ролі гри в активізації пізнавальної діяльності підлітків свідчить, що гра виникла на найдавнішому стані розвитку суспільства і в усі часи була своєрідною школою розвитку дітей. В грі пізнаються різні сторони життя. Вона допомагає дітям одержувати значну інформацію, яка надходить до них без натиску й насилля.

У застосуванні ігор повинен використовуватися системний, діяльний підхід. Методологічною основою ігор повинні виступати психологічні закономірності розвитку дітей.

Ігри здатні в захоплюючій формі представити до сприйняття і сприйняти засвоєння підлітками системи філософських уявлень, створюючи цілісну картину оточуючого нас світу на основі сучасних наукових теорій та ідей. Ефективність ігор у формуванні пізнавальних інтересів залежить від рівня педагогічного керівництва, що повинно містити три типи спеціально створених ігрових активів таких, як актив педагогів, актив підлітків, ігрові активи дорослих і дітей.

Однак, хоча гра цікавіша від навчання, але вона не завжди легка і потребує не менше уваги і цілеспрямованості. Гра може змінити ставлення дитини до себе й до інших, її психологічне відчуття, способи спілкування в колективі. Вона розкриває здібності, які необхідні в навчанні й іншій серйозній діяльності.

Гра є відображенням дітьми оточуючого життя – діяльності людей, їх взаємовідносин, які складаються в дитячій уяві.

Гра привчає дитину до таких фізичних і психічних зусиль, які необхідні їй для роботи.

Дитина постійно відчуває потребу в грі. Вміння грати необхідна умова для формування особистості.

Гра це єдиний спосіб звільнитися від важких обмежень, які накладаються на дитину і необхідно мати сміливість віддаватися грі в цілому. Формуванню пізнавальної діяльності підлітків сприяють прийоми різних видів. Зокрема такі, як предметні специфічні знання, специфічні види діяльності, логічні прийоми-мислення, логічні знання, дидактичні ситуації, участь учнів у спільній продуктивній діяльності в умовах дидактичних ситуацій, фронтальні та індивідуальні бесіди, ознайомлення учнів з сутністю логіко-розумових операцій, прийоми раціональної роботи з навчальним матеріалом, використання експертних оцінок, метод колективної генеральної ідеї, застосування опорних конспектів, умовних позначень, при веденні конспектів, виділення найголовнішого.

Таким чином різноманітна інформація краще засвоюється, якщо подається в ігровій формі. В бібліотекознавстві застосовуються різні види ігор: пізнавально-розважальні, ігри значення, літературні, ігри в книжку, ігри пов'язані з телебаченням, шоу-вікторини: «Що, де коли»; «Поле чудес», ділові ігри, ігри лотереї, конкурси, рольові ігри, проте вони не набули широкого застосування у діяльності бібліотек для дітей.

Висновки. Підтверджено, що формування особистості, її якісні зміни проходять в діяльності. Виявлено, що це така їхня діяльність, в основі якої є співробітництво учнів у головному для них виді діяльності -навчанні, яка спрямована на досягнення загальної для них мети, важливої для кожного учасника діяльності.

Засоби і прийоми активізації пізнавальної діяльності підлітків допомагають виробленню у них прийомів навчальної праці, сприяють розумовому розвитку, ефективному використанню часу, підвищенню якості знань.

 

 

1. Рябчинська Є. М. Організація навчально-пізнавальної діяльності школярів у умовах комп'ютерного навчання: Автореф. дисер. на соиск. учен. степ. канд. пед. наук / Харківський державний педагогічний університет ім.. Г. С. Сковороди. – Х., 1994. – 24с.

2. Сорвачева Г. В. Коллективная учебно-познавательная деятельность как средство формирования творче ской индивидуальности старшекласников: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. пед. наук / Свердл. Инж. педагогический институт. – Екатеринбург, 1993. – 22с.

3. Талызина Н. Ф. Формирование познавательной деятельности учащихся. – М. : Знание, 1983. – № 3. – С. 19.

4. Трятцина А. П. Педагогические основы творческой учебно-познавательной деятельности школьников: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-р. пед. наук/ Рос. гос. пед. ун-т им. А. И. Герцена. – Л., 1991. – 35с.

5. Тубельская Г. Литературные игры в детской передаче на ТВ // Детская література. – 1989. – №4. – С. 55-58.

6. Тюріна В. Пізнавальна перспектива і перспективні задачі: формування самостійності // Рідна школа. – 1997. – № 9. – С. 38-42

7. Цибовский В. Л. Активизация познавательной деятельности старшекласников в процес се взаимосвязи проблемного и частично-поистин естественно-математического цикла) : Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. пед. наук /Белорусский педагогический університет. – Минск, 1995. – 22с.