Особливості деяких видів договорів купівлі–продажу

У випадку необхідності, споживач може повернути товар неналежної якості і пред’явити вимоги продавцю, виготівнику (підприємству, що виконує їх функції), а ці особи зобов’язані прийняти такий товар. Така вимога споживача підлягає негайному задоволенню тільки за наявності такого ж товару, а в разі необхідності перевірки якості такого товару – протягом 14 днів або за домовленістю сторін. Якщо товар відсутній, то вимога про його заміну задовольняється у двомісячний термін (перебіг цього строку починається з моменту надходження відповідної заяви). Якщо задовольнити цю вимогу у встановлений строк неможливо, то споживач може пред’явити вимоги, які передбачені п. 1 (а, в, г, д) ст. 14 Закону України “Про захист прав споживачів” (див. вище).

Якщо споживач придбав продовольчий товар неналежної якості – продавець зобов’язаний замінити його на якісний або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності. При поверненні грошей розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред’явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни – виходячи з вартості товару на час купівлі. У тому випадку, коли споживач пред’явив вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На цей період на вимогу споживача йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цього виготівник разом з продавцем зобов’язані на договірній основі передбачити обмінний фонд товарів. За невиконання вищевказаної вимоги та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін споживач має право вимагати сплати йому неустойки в розмірі 1% вартості товару.

Важливо звернути увагу на те, що всі вищевказані вимоги мають розглядатися тільки після пред'влення споживачем квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. Якщо ж таких документів немає – вимога розгляду не підлягає. Але якщо такі документи втрачені, то їх можна відновити у передбаченому законодавством порядку.

Необхідно зазначити, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виготівник (підприємство, що виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Законодавством передбачено право споживача на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну (ст. 16 п. 1 Закону України “Про захист прав споживачів”). Згідно з п. 9 ст. 15 цього Закону виконавець зобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли у зв’язку із втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт або надання послуг, не пізніше як у місячний строк (під збитками відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України слід розуміти витрати, зроблені споживачем, втрати або пошкодження його майна, а також не одержані ним доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником (продавцем, виконавцем, виготівником). Якщо споживачу була заподіяна шкода товарами (роботами, послугами), що містять у собі певні недоліки, то вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Право це вимагати визнається за кожним потерпілим споживачем і таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено-протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Якщо споживачу товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням-він має право його обміняти. Це право зберігається за ним протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі (це правило стосується непродовольчих товарів).

Звертає увагу на себе той факт, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.

П. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12. 04. 96 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” говорить, що вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються у позовному провадженні. В такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи, а також громадські організації (об’єднання) споживачів, які, як вже зазначалося, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст. 26 Закону України “Про захист прав споживачів” мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів. Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 137 Цивільно – процесуального кодексу України щодо форми й змісту позовної заяви. До заяви споживач повинен подати вичерпний перелік документів, які підтверджують його вимоги. Від сплати державного мита споживачі звільняються на підставі ч. 4 ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачів” (а так само і ДКуСЗПС і його органи). Зазначена Постанова говорить, що судам слід мати на увазі, що неустойка (штраф, пеня) стягується лише тоді, коли це передбачено укладеним сторонами договором чи відповідним нормативним актом. Споживач може пред’явити вимогу про відшкодування моральної шкоди (її розмір встановлюється судом).

 

 

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що договір купівлі – продажу має дуже важливе значення і є не лише юридичною підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов’язків. Треба сказати, що його призначення значно ширше. Він виконує важливу праворегулюючу, а також правозахисну функцію і це звичайно є визначальним моментом для характеристики призначення будь – якого договору, а в даному випадку договору купівлі – продажу.

Аналізуючи всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу у роздрібній торгівлі, їх можна узагальнити наступним чином:

Договір роздрібної купівлі – продажу, як і будь-який інший договір купівлі – продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб’єктами права власності;

Він підтверджує наявність зобов’язального правовідношення між торговельним підприємством і покупцем;

Він служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян – споживачів;

На продавця в договорі роздрібної купівлі – продажу покладаються додаткові обов’язки, а покупцю надаються певні привілеєві права;

Він має ознаки публічного і приватного договору.

Кожна з сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати усі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов'язань (гл. 18 ЦК України).

 

 

О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2. – К. : 1996;

Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. Посібн. Для студентів юрид. Вузів і фак. ун – ів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 912 с. ;

Цивільний кодекс Української РСР. Цивільний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. № 1. – 264 с. ;

Гражданский кодекс Украинской ССР: Научно – практ. коммент. Пер. с укр. / И. Г. Агапов, М. И. Бару, И. А. Беленчук и др. – К. : Политиздат Украины, 1981. – 639 с. ;

Л. М. Іваненко. Цивільно – правові засоби захисту прав споживачів (покупців). Монографія: – К. : Юмана, 1998. – 224 с. ;

Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023 – XII;

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 108 “Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення”;

Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 27 травня 1996 року № 294 “Про затвердження Правил продажу непродовольчих товарів”;

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12. 04. 1996 року “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”;

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959 – XII від 16. 04. 1991 року (із змінами і доповненнями) ;

Закон України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 року № 1956 – XII;

Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201 – XII;