Особливості функціонально-вартісного аналізу в процесі інноваційної діяльності підприємства

Аналіз чинників активізації інноваційної діяльності підприємства засвідчує насамперед орієнтованість інноваційного процесу на ринок, а також таке: варто брати до уваги потреби не лише країни, а й світового ринку, необхідність випереджального виробництва інновацій порівняно з рівнем попиту на них і, нарешті, формування інфраструктури інноваційної діяльності.

На практиці також основну увагу приділено саме цим аспектам інноваційної діяльності, що є природним, тому що споживача здебільшого цікавлять не труднощі, що постають перед творцем інноваційної розробки, а практичні можливості останньої. У підсумку поза увагою дослідників зазвичай залишається ще один важливий аспект цієї діяльності, а саме рівень її достатності для неперервного й економічно доцільного розвитку національної економіки загалом та окремих її структурних ланок зокрема.

Отже, для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинників дає можливість визначити, наскільки достатньою є активність інноваційної діяльності в країні для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку. Крім того, ці чинники найістотніше визначають масштаби, динаміку й інші кількісні та якісні характеристики інноваційного потенціалу, який у зв’язку з цим можна розглядати як один із найзначніших параметрів інноваційного процесу.

З огляду на викладене можна дійти висновків, що стосуються обліку впливу зазначених чинників на інноваційну діяльність, частина яких має загальний характер, а решта належить безпосередньо до вітчизняних особливостей.

По-перше, інфраструктуру інноваційної діяльності потрібно приймати і враховувати в обсязі й складі, що забезпечує її нормальне здійснення в національній економіці. Це означає, що до складу інфраструктури інноваційної діяльності входять мікросистеми, які забезпечують практичну реалізацію розроблених або створених нововведень (упровадження нововведень у мікросистему користувача).

По-друге, якщо ініціацію інноваційної діяльності повинен здійснювати розробник, то до її інфраструктури обов’язково мають входити наукові підрозділи, що забезпечують розробку новацій і в такий спосіб, по суті, формують фонд нововведень або інноваційний заділ.

Отже, інфраструктура інноваційної діяльності має складатися з двох основних систем підтримки, що, з одного боку, забезпечують створення нововведень, а з другого – сприяють якнайшвидшому впровадженню їх у практичну діяльність користувачів [6, 134].

По-третє, такі інфраструктурні підрозділи мають бути забезпечені фінансовими активами, необхідними для виконання своїх функцій.

Отже, уже на стадії створення нововведення необхідна наявність особи, зацікавленої у позитивному кінцевому результаті його впровадження. Така особа стає інвестором інноваційної діяльності.

По-четверте, ініціація інноваційної діяльності розробником або творцем нововведення має бути чітко обґрунтована, щоб перед ним згодом не поставали проблеми зі збутом своєї продукції. Інакше творець нововведення стикатиметься з ризиком, який може нівелюватися лише перспективністю новації.

 

 

Служба ремонту технологічного обладнання на середніх та крупних підприємствах складається із загальної служби ремонту обладнання і цехових ремонтних служб. До загальнозаводської служби відноситься відділ головного механіка (ВГМ) з підпорядкованим йому ремонтно-механічним цехом (РМЦ). Цехові ремонтні служби включають апарат цехового механіка, слюсарно-ремонтні групи і ремонтно-механічні майстерні (РММ).

Головний механік заводу очолює ВГМ і керує всією службою ремонту обладнання підприємства. Також на багатьох заводах головний механік керує службою ремонту промислових будинків і споруд. В цьому випадку ВГМ виконує також функції, які пов’язані із забезпеченням відповідного технічного стану та безаварійної експлуатації будов і споруд підприємства.

Конструкторське бюро забезпечує технічною документацією роботи по ремонту обладнання, розробляє технічні умови на виготовлення деталей і вузлів для ремонту обладнання, виконує проекти модернізації обладнання.

Технологічне бюро здійснює заходи по впровадженню нової техніки і більш досконалої технології, яка підвищує продуктивність праці ремонтних робочих і якість ремонтних робіт; розробляє технологічні процеси виготовлення деталей для ремонту обладнання і виконання слюсарно – збірних робіт.

Планово-виробнича служба виконує всі роботи по плануванню цехів, підлеглих головному механіку заводу, здійснює техніко-економічний аналіз їх роботи, відкриває через плановий відділ і бухгалтерію заводу замовлення на капітальні та середні ремонти, тощо.

Бюро планово-попереджувального ремонту складає річні плани по капітальному ремонту і фінансові розрахунки, річні графіки ППР, заявки на матеріали і покупні вироби, складає заходи по вдосконаленню організації ремонтних робіт, зниженню вартості ремонтних робіт, попередженню аварій і поломок. Також здійснює систематичний контроль за технічним становищем обладнання.

Група паливно-мастильних матеріалів складає графіки заміни відпрацьованого мастила, встановлює ліміти розходу мастила по цехам, інструктує змащувальників, забезпечує картами змазки, тощо.

Група запчастин організує роботу складу запчастин і складає їх номенклатуру таким чином, щоб вона найбільш повно відповідала потребам ремонтної служби, але щоб запчастини не залежувалися на складі.

Група обліку обладнання розробляє систему інвентарних номерів, присвоює інвентарні номери і шифри обладнанню, що спрощує пошук креслень і запчастин для них; слідкує за переміщенням обладнання по заводу.

Група промислових будов і споруд входить у склад ВГМ тоді, коли