Особливості конфліктів у педагогічній діяльності

 

У дослідженні феномену конфлікт, який здавна привертав увагу фахівців, протягом останніх десятиліть намітилися істотні зрушення. По-перше, значно розширився його зміст: тепер до нього включають також когнітивні конфлікти, які відображають певні протиріччя у підходах, стратегіях розв'язання різноманітних задач. По-друге, все більше фахівців визнає традиційні підходи до тлумачення конфліктів однобічними і вважає більш перспективним синтетичний підхід, що враховує різні фактори. По-третє, зазнало істотних змін розуміння місця і функцій конфлікту в житті окремої людини і суспільства загалом. Визнається, що конфлікти є неминучим явищем, що вони мають не лише негативні, а й позитивні функції, що основною є завдання не усунення конфлікту за будь-яку ціну, а конструктивне його вирішення. Саме тому на перший план виступає проблема визначення тих факторів, що сприяють такому вирішенню проблеми.

Виокремлення конфліктів як самостійного виду у процесі спільної діяльності зумовлене тим, що, по-перше, значно зростає роль саме такої форми організації навчального процесу і, по-друге, ці конфлікти мають істотні психологічні особливості, що відрізняють їх від інших видів конфліктів. Ці особливості зумовлені насамперед специфікою учбової діяльності (мається на увазі співвідношення між результатом розв'язання учбових задач і метою навчання), специфікою спільної учбової діяльності (її місцем у системі навчання), співвідношенням між таким результатом діяльності, як спільний продукт, і індивідні здобутки, їх значущості для учнів (студентів), а також недостатньо сформованими вміннями спільно працювати, низьким рівнем комунікативної компетентності.

Одна з найістотніших особливостей учбових конфліктів полягає в тому, що на відміну від конфліктів в інших видах діяльності, де саме організація спільної діяльності опосередковує характер взаємин між членами групи, в тому числі і конфліктних, в учбовій діяльності, принаймні на початкових етапах, її організація опосередковується взаєминами, що склалися у членів групи ще до їх включення у спільну діяльність. Характер цих взаємин значною мірою впливає на тип відносин студентів (кооперативний, змагальний) у групі.

У групах з кооперативними відносинами між членами групи переважну більшість конфліктів – когнітивні. Вони зумовлені когнітивною несумісністю і виявляються у розбіжностях стратегій розв'язання задач. Такі конфлікти подекуди мають досить гострий характер і переходять в особистісно-прагматичні, коли несумісність виявляється на особистісному рівні. Однак у переважній більшості завершуються конструктивно, оскільки в основі цієї несумісності лежать его-потребові цілі, що мають миттєвий характер. При цьому конфлікт переводиться у когнітивне русло, внаслідок чого навіть найгостріші конфлікти не призводять до дезінтеграції групи.

У групах, де зв’язки між їх членами недостатньо міцні, і когнітивні, і організаційні конфлікти часто переходять у прагматично-особистісні. При цьому когнітивна або поведінкова несумісність перетворюється на особистісну. У групах, де між окремими її членами ще до включення у спільну діяльність склалися недоброзичливі взаємини, більшість конфліктів мають чітко виражений міжособистісний характер. Вони спричинені особистісною несумісністю і виникають з будь-якого приводу, досить гострі і довготривалі. Тут конфлікти найчастіше розгортаються за спіральною моделлю. Якщо ж хтось із членів групи виступає на захист одного з учасників конфлікту, він сам нерідко стає об'єктом конфлікту. Коли ж на бік одного з учасників конфлікту виступають обидва члени групи, конфлікт ще більше розгортається, а інколи призводить до відносної деривації учасника конфлікту.

Основними причинами когнітивних конфліктів була когнітивна, організаційних – поведінкова, а особистісно-прагматичних – особистісна несумісність. Перехід когнітивних або організаційних конфліктів в особистісно-прагматичні найчастіше був зумовлений его-потребовими цілями, бажанням домінувати, довести членам групи свою першість. При цьому індивідуальні цілі були пріоритетними щодо спільної мети. В тих випадках, коли такі цілі мали миттєвий характер і усвідомлювалися як перешкода до досягнення спільної мети, конфлікт, зазвичай, завершувався продуктивно.

Істотними факторами, що значною мірою впливають на перебіг конфлікту і способи його вирішення, є загальна підготовленість студентів, їхній статус, ступінь однорідності членів групи за успішністю, а також спосіб оцінювання діяльності групи. Останній фактор найістотніше впливає у тих групах, де між особистісні зв'язки між членами групи недостатньо міцні. Вплив цього фактору не спостерігався в групах з міцними між особистісними зв'язками, а також у групах, де переважали змагальні відносини, зумовлені недружніми взаєминами, що склалися ще до включення студентів у спільну діяльність.

На тип конфлікту значною мірою впливав статус його учасників. Когнітивні конфлікти найчастіше відбуваються між сильними студентами. Саме така картина має місце і в конфліктах за лідерство. Організаційні конфлікти, як правило, мають характер вертикальних: у разі незадоволення стилем лідерства конфлікт ініціюють «рядові» члени, при значному розходженні очікуваних і фактичних ролей «рядових» членів – лідер. Конфлікти між «рядовими» членами групи найчастіше спричиняються надто значною (на погляд деяких членів групи) активністю члена групи або браком у нього комунікативної компетентності.

Більшість студентів до конфліктів відносить лише такі взаємини, де принаймні один з учасників намагається зашкодити іншому. Тому, як правило, когнітивні конфлікти вони не вважають конфліктами. Виявилося, що в багатьох випадках, особливо в групах з міцними зв'язками, студенти намагаються дещо прикрасити свої взаємини, оскільки вважають, що визнання наявності конфліктів у групі зашкодить її іміджу.

Учбові конфлікти