Особливості підготовки вчителів до організації інклюзивного навчання

 

 

Необхідність інклюзивного навчання зумовлена міжнародними документами. Так, у Конвенції ООН про права дитини основоположним є принцип розвитку кожної дитини, що передбачає відсутність дискримінації. Причому, якщо ст. 23 спрямована на захист прав дітей з обмеженими функціональними можливостями – то зміст інших статей має відношення до всіх категорій дітей – як здорових, так і з обмеженими функціональними можливостями.

Англійське дієслово „inclusion» перекладається як „утримувати, включати, мати місце в своєму складі». Тому „inclusion» є терміном, що відображає нові погляди не лише на освіту, але й місце людини в суспільстві. Поняття „inclusion» за кордоном (США, Канада, Великобританія), де існує 50-річний досвід соціальної інтеграції так званих „нетипових» дітей, приходить на зміну поняттю „інтеграція». Мета інклюзивної школи – дати всім учням можливість найбільш повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства.

При визначенні сутності інклюзії важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія – це процес. Важливо зазначити, що інклюзія повинна розглядатися як постійний пошук найбільш ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності розглядаються як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих.

Інклюзія пов'язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Відповідно, вона включає проведення комплексної оцінки, збір інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та реалізації його на практиці.

Інклюзія передбачає такі складові, як присутність, участь та досягнення. „Присутність» у цьому контексті розглядається як надання можливості навчатися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; „участь» – як позитивний досвід, якого набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; „досягнення» – як комплексний результат навчання упродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.

Інклюзія спрямована на ті групи учнів, які підлягають „ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими „групами ризику» та гарантування їм можливості участі в освітньому процесі.

Незважаючи на те, що інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише з боку вчителів та персоналу школи, але й ровесників, батьків, членів родин.

Основні принципи інклюзивної школи:

- всі діти мають навчатися разом, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

- школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;

- забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв'язків зі своїми громадами;

- діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу, – школи мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей; школам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, у тому числі дітей, які мають проблеми фізичного чи розумового розвитку.

Одним із головних завдань, що стоять перед педагогами та адміністрацією інклюзивної школи, є створення загальної позитивної атмосфери та комплексний підхід до забезпечення ефективності процесу соціалізації дитини-інваліда.

Відомо, що залучення неповносправної дитини до всіх видів діяльності є одним з ефективних корекційних методів. За допомогою різноманітних занять у сфері спорту, туризму, а також культурно-масових заходів можна досягнути високих результатів.

Для успішної реалізації інклюзивних програм надзвичайно важливою є ефективна співпраця педагогів і родин дітей з особливими освітніми потребами. Готовність школи співпрацювати надає батькам моральної стійкості у вихованні дитини з певними психофізичними вадами. Лише за умови підготовки дитини у сім'ї та школі до правильного сприйняття своєї хвороби, самої себе, активної соціалізації вона буде відчувати себе корисним та цінним членом суспільства.

Поряд із вирішенням питання соціалізації постають наступні питання: http: //shareit. meta. ua/ Як організувати навчальний процес в інклюзивному класі, щоб не знівелювати навчання інших дітей?, Які проблеми потрібно вирішити для ефективної інклюзії дітей з особливими освітніми потребами?, Де шукати вихід зі складних ситуацій?

Для забезпечення навчання та корекційної допомоги дітям з порушеннями психофізичного розвитку в Україні функціонує система спеціальної освіти: спеціальні дитячі садки і школи, дошкільні групи і класи в масових закладах. Крім того, певна частина дітей з особливими освітніми потребами може навчатися в колективі здорових однолітків за умови відповідної психолого-педагогічної підтримки.

Інклюзивна освіта ефективна для багатьох дітей з відхиленнями в розвитку, однак інтегрування таких учнів у загальноосвітній простір інколи відбувається стихійно [3].

Ефективність роботи закладу залежить від створення особливого навчального середовища, командного підходу, психологічного та корекційного супроводу, раціонально підібраних стратегій навчання. Важлива роль належить учителю, який організовує та забезпечує оптимальні умови навчання, сприятливу атмосферу в учнівському колективі, спосіб презентації теми, який залучає до діяльності, стимулює до засвоєння інформації, сприяє застосуванню знань, вчить пов’язувати їх із життям. Саме тому на перший план виходить підготовленість учителя та навчального закладу до роботи з розмаїтим учнівським колективом.

Цілеспрямовано працюючи над удосконаленням освітніх і фахових послуг, над підвищенням кваліфікації вчителів, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами, нами за основу було взято створення психологічного поля стосовно впровадження інклюзивного навчання в освітніх закладах області, що передбачає підготовку працівників психологічної служби до роботи з учасниками навчально-виховного процесу: формування в громадськості нової філософії державної політики щодо включення дітей з особливостями в розвитку в єдиний освітній простір навчального закладу; розвиток взаєморозуміння у педагогів, батьків та дітей у закладах, де впроваджується інклюзивне навчання; розробка проекту включення дітей з особливими потребами в освітній простір навчального закладу.

Більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатися у загальноосвітніх школах за умови реалізації моделі інклюзивної освіти. Пріоритетними напрямами є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвиткові кожної дитини, аби вона відчула себе повноцінним учасником суспільного життя.

Успішність організації навчально-виховного процесу забезпечується за рахунок введення нових технологій, тому педагогічні колективи цілеспрямовано працюють над модернізацією змісту методичної роботи, переорієнтацією вчителів на нову особистісно зорієнтовану філософію, методологію роботи з дітьми з особливими потребами. Серед упроваджуваних навчальних технологій інклюзивної освіти в області є: технологія особистісно зорієнтованого навчання, диференційоване викладання, традиційне інтенсивне навчання, проектна діяльність тощо.

Сучасний учитель повинен бути готовим до здійснення інтерактивних форм навчання на практиці. У педагогічній науці загальновизначено, що готовність не є природженою, а виникає в результаті певного досвіду людини, який базується на формуванні позитивного відношення до професійної діяльності, усвідомлення мотивів і потреб у ній, об'єктивізації її предмета і способів взаємодії з ним. Готовність до впровадження диференційованої технології ми визначаємо як інтегративну особистісно-професійну якість, що передбачає систему мотивів, станів, знань, умінь, навичок фахівця, певного досвіду. Завдяки цьому дозволяють диференційоване навчання успішно організовується на практиці.

Готовність як стан і якість особистості фахівця є важливою передумовою здійснення будь-якої діяльності, тому готовність до здійснення інтерактивних форм навчання є запорукою компетентності вчителів інклюзивної школи.

У педагогічному плані найбільший інтерес і значення має тривала готовність, яка формується заздалегідь, у результаті спеціально організованих заходів. Вона проявляється постійно і являє собою найважливішу психологічну передумову успішної діяльності, яка передбачає позитивне ставлення до того чи іншого виду діяльності, мотивацію, здібності, риси характеру, стійкі професійно важливі особливості сприймання, увагу, мислення, емоційні і вольові процеси, систему необхідних для цієї діяльності знань, умінь, навичок.

Проаналізувавши різні підходи до визначення структури готовності вчителя до впровадження диференційованої технології навчання в початковій школі, ми виокремили такі компоненти: змістовий, процесуальний, мотиваційний. Загальні компоненти готовності вчителів до впровадження диференційованої технології представлено в таблиці 1.

 

Таблиця 1

Структура готовності вчителя до здійснення диференційованого навчання

 

Мотиваційний компонент готовності займає одне з провідних місць. Це пов'язане з тим, що мотиви детермінують будь-яку діяльність, виступаючи головним фактором регуляції активності особистості, її поведінки. Завдяки сформованості мотиваційного компоненту виникає потреба реалізовувати цей вид навчання, з’являється бажання поглиблювати знання.

Змістовий компонент готовності передбачає глибоке знання теоретичного матеріалу з даної проблематики. Вчителі повинні добре розуміти сутність та особливості диференційованого навчання, специфіку його організації; знати групи, структуру уроку, умови успішного та ефективного його проведення; досвід упровадження диференціації в практику.

На основі означених компонентів було виділено три рівні готовності вчителів до впровадження технологій інтерактивного навчання в практику (табл. 2).

 

Таблиця 2

Рівні готовності вчителів до впровадження диференційованого навчання

 

Отже, готовність педагогів до здійснення диференційованого навчання в школі є основою професійної компетентності.

Робота науковців кафедри корекційної освіти спрямована на поглиблення науково-теоретичних знань, підвищення професіоналізму, формування інтегрованих професійних умінь, розкриття перспективності гуманної комунікації, спрямування вчителів на обов’язкове збереження здоров’я дітей. Для реалізації означених завдань проводяться різноманітні навчальні заняття: лекції, семінари, практичні заняття, тренінги, ділові ігри, дискусії, групові проекти. Активно укладаються матеріали для впровадження спецкурсу «Диференційоване викладання в інклюзивному класі». Тому зусилля викладачів зосереджені на глибокому опрацюванні канадійських та вітчизняних наукових матеріалів щодо питань планування диференційованого викладання в умовах сучасного класу, запровадження технології диференційованого викладання у щоденну практику вчителя.

Що можна диференціювати у процесі викладання? Що і як адаптувати та модифікувати? Як на практиці виглядає диференційоване викладання у класі? Як планувати уроки з використанням диференційованого викладання? Як задовольняти потреби всіх учнів? Відповіді на ці та інші запитання будуть представлені у новому спецкурсі, який планується запровадити на курсах для вчителів початкових класів.

 

 

1. Освітні технології: навч. -метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська [та ін. ]; за ред. О. М. Пєхоти. – К. : А. С. К., 2003. – 255 с.

2. Гуманізація навчально-виховного процесу: збірник наукових праць. / за заг. ред. проф. В. І. Сипченка. – Слов'янськ: СДПУ, 2009. – Вип. 17. – 205 с.

3. Колупаєва А. А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання: наук. -метод. посіб. / А. А. Колупаєва, Л. О. Савчук. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К. : АТОПОЛ, 2011. – 273 с. – (Серія «Інклюзивна освіта»).

4. Колупаєва А. А. Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі: початкова ланка. Путівник для педагогів: навчально-методичний посібник / А. А. Колупаєва, О. М. Таранченко. – К. : АТОПОЛ. – 2010. – 96 с. – (Серія «Інклюзивна освіта»).

5. Лорман Т., Деппелер Дж. М., Харві Д. Х. Р. Інклюзивна освіта. Підтримка відмінності на уроці: практичний посібник. Sidney: Allen&Unwin, 2005.