Особливості правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Основна мета державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності – це захист інтересів вітчизняних виробників і національного підприємництва, який держава здійснює за допомогою різних засобів і методів.

Всі методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можна розподілити напрямі та непрямі. Якщо регулювання досягають шляхом впливу на фактори, які перебувають у безпосередньому зв'язку, то це прямі методи. Навпаки, якщо між об'єктом регулювання і його кінцевою метою існує ряд посередницьких ланок, то це непрямий спосіб впливу.

До прямих відносять чисто адміністративні заходи. Наприклад, обмеження кількості товарів, які ввозять із-за кордону. На цю величину впливає державний контроль за зовнішніми потоками шляхом використання митних тарифів, ліцензування імпорту тощо. Непрямі методи базуються на використанні таких інструментів, як кредитування, страхування, субсидування, оподаткування агентів зовнішньоекономічної діяльності. Вони здатні справляти стимулюючий або обмежуючий вплив на обсяги і напрямки зовнішньоекономічних угод не інакше, як шляхом регулювання розмірів витрат і прибутків.

До конкретних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать:

- митний тариф;

- ліцензування;

- квотування;

- інші нетарифні заходи;

- фінансові важелі;

- організаційно-розпорядчі засоби.

Митний тариф – це систематизоване зведення митних тарифів, якими обкладають товари, що ввозять або вивозять. Причинами митного оподаткування є захист внутрішнього ринку і одержання додаткового доходу державою. Існують такі види митного збору:

- адвалерні, що нараховують у процентах до митної вартості оподатковуваних товарів;

- специфічні, що нараховують у встановленому розмірі на одиницю оподатковуваних товарів та інших предметів;

- комбіновані, які поєднують обидва види названого оподаткування.

При цьому під митною вартістю розуміють ціну товару, фактично сплачену або таку, яка підлягає оплаті на момент перетину митного кордону. При визначенні митної вартості до неї включають ціну товару, вказану в рахункуфактурі (фактурна ціна), а також такі фактичні витрати, якщо вони не включені в рахунок-фактуру:

-витрати з транспортування, завантаження, розвантаження, перевезення і страхування товару до пункту перетину митного кордону;

- комісійні та брокерські винагороди;

- плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, яка відноситься до даних товарів та інших предметів і яку імпортер (експортер) повинен сплатити прямим або непрямим чином як умову їх ввезення.

Як різновиди митних зборів (платежів) виділяють:

- ввізні (імпортні) ;

- вивізні (експортні) ;

- сезонні ввізні та вивізні мита, які установлюють на термін до чотирьох місяців або на інший термін залежно від законодавства;

- особливі види митних платежів, які вводять у виняткових випадках. До них відносять: спеціальні митні платежі, антидемпінгові платежі, компенсаційні платежі.

Спеціальні митні платежі застосовують як захисний захід, якщо товари ввозять на територію країни в таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів; або вивозу за межі території товарів за цінами суттєво нижчими, ніж ціни експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивозу, якщо такий вивіз наносить або загрожує завдати шкоди інтересам держави.

Компенсаційні митні платежі застосовують у випадках ввезення товарів, при виробництві або експорті яких прямим чи непрямим чином використовували субсидію, якщо таке ввезення завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів; або при вивозі товарів, у виробництві чи експорті яких використовували субсидії, якщо такий вивіз завдає або загрожує завдати шкоди інтересам держави.

До системи митних тарифів можуть входити поняття «тарифні квоти» і «тарифна межа». Тарифні квоти скорочують ставки митних платежів на який-небудь період на відповідну кількість товарів. Коли період закінчився або ввезена обумовлена кількість товарів, вводять звичайний тариф. Тарифна межа скорочує ставки на певний період. При цьому обсяг товарів не обмежують.

Ліцензування – це видача державними органами дозволу на ввезення або вивезення товарів і послуг. Ліцензування є прямим адміністративним методом регулювання зовнішньоекономічної діяльності та формою контролю держави за зовнішньоекономічною діяльністю підприємств, раціональним використанням ресурсів і збалансованістю імпорту.

Ліцензійна система передбачає, що експортер або імпортер повинен мати дозвіл на ввезення або вивезення товарів. Існують такі види ліцензій:

а) відкрита індивідуальна ліцензія, яка дозволяє вільне ввезення або вивезення товарів. її надає державний орган даної країни, який може у разі досягнення відповідного обсягу імпорту (експорту) припинити дію ліцензії;

б) спеціальна індивідуальна ліцензія, яку надає відповідний державний орган у межах встановлених квот на імпорт (експорт) товару;

в) індивідуальна ліцензія, яку надають експортеру (імпортеру) на кожний товар зокрема і на строго встановлений період часу. При цьому вказують ім'я експортера (імпортера), час дії ліцензії, кількість товару, його вартість, країну відправлення. Ліцензію направляють разом з товаром або заздалегідь висилають у митні органи.

Ліцензійна система дозволяє державі обмежувати кількісні розміри експорту та імпорту, а в ряді випадків повністю припинити експорт або імпорт окремих товарів.

Квотування-це регулювання зовнішньоторгової діяльності підприємства за допомогою встановлення експортних та імпортних квот. Таким чином обмежують ввезення і вивезення тих або інших товарів. У рамках встановлених квот зовнішню торгівлю здійснюють за ліцензіями, які видають державні органи.

Квотування експорту вводять на товари, які дефіцитні на місцевому ринку. Крім цього, експортні квоти вводять відповідно до міжнародних угод, які встановлюють частку кожної країни-учасниці угоди у виробництві або експорті будь-якого товару.

Квотування імпорту застосовують у розвинутих країнах значно частіше, воно має захищати інтереси національних виробників, збалансованість поставок і платіжного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку.

Експортні (імпортні) квоти можуть бути встановлені в натуральному виразі або в процентах до обсягу внутрішнього виробництва чи споживання.

До інших нетарифних заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства, крім ліцензування і квотування, відносять:

- митні та адміністративні процедури, які включають систему оцінки імпортних товарів, інші формальності при проходженні товарів через митницю;

- податки на імпорт, крім митних зборів, прикордонні податки;

- застосування різних технічних стандартів і норм, санітарних, ветеринарних, екологічних норм, вимог до упакування і маркування та інших заходів, що обмежують надходження товарів у країну.

Серед фінансових важелів дуже поширені позики і кредити, гарантування експортних кредитів, участь у фінансуванні експорту капіталу і технологій, страхування експортно-імпортних угод, надання субсидій і фінансової допомоги іншим країнам.

Призначення організаційно-розпорядчих засобів впливу держави на зовнішньоекономічні зв'язки-забезпечити загальні політичні й організаційно-технічні умови зовнішньоекономічного обміну. До цих засобів відносять дипломатичні та торгово-політичні засоби впливу: система міжнародних договорів та угод з різних аспектів економічних відносин, односторонні акції, спрямовані на дискримінацію тих або інших держав. Дія таких заходів грунтується на примусі, який здійснює держава стосовно окремих учасників зовнішньоекономічних зв'язків.

Правову основу вказаних заходів становить серія нормативних актів, які застосовує держава і, перш за все, зовнішньоекономічне законодавство, а також положення міжнародних договорів і угод.