Особливості проведення занять по активізаційній роботі в групі

 

Методи активізаційної роботи усередині групи

Активізація при груповій консультації

Етапи підготовки груповий активізаційної роботи

Особливості проведення занять по активізаційної роботі в групі

Список використаної літератури

 

Група у соціальній роботі – це певний колектив людей, які зібралися разом для комунікації між собою і соціальним працівником і переслідують одну і ту ж мету. Способи організації такої групи залежать від типу передбачуваних зборів. Звичайно розрізняють три основних типи зборів, які переслідують кожен свою мету:

- збори-дискусія, або групове інтерв'ю. Це засіб, за допомогою якого визначається думка даної групи з певного питання;

- збори дослідників і винахідників. Це метод, який дозволяє групі дати повний простір своїй фантазії у пошуках вирішення певної проблеми;

- збори-ухвалення рішення. Це збори, де група ухвалюють рішення щодо даної проблеми.

Ефективність групової роботи багато в чому залежить від того, як вона підготовлена й проведена.

 

 

Під груповою роботою розуміється спільна діяльність людей у групах по 3-9 чоловік з виконання окремих завдань, запропонованих керівником. Члени групи самі встановлюють регламент спілкування, самостійно направляють свою діяльність, віддаючи перевагу найбільш компетентному і організованому лідерові представити результати роботи групи тим, від кого отримане завдання, або з ким за сценарієм заняття група вступає у взаємодію.

Активізаційна групова робота переслідує наступні цілі:

Поліпшення інформованості членів групи, при цьому розвиваються горизонтальні комунікації і взаєморозуміння.

Розробка нових ідей, рішень, підвищення активності членів групи і стимулювання їх до пошуку нових варіантів.

Створення колективу однодумців, здатних до співробітництва і взаємодопомоги.

Здійснення багатоаспектної експертизи будь-якої ідеї шляхом колективного пошуку аргументації, її захисту, критичному аналізу, реальному осмисленню і прогнозуванню потенційних проблем.

Для підвищення ефективності групової роботи необхідно дотримуваатися наступні умови:

члени групи повинні познайомитися, щоб спілкуватися;

доцільно об'єднати в групу людей з різними професійними знаннями;

проблеми, пропоновані для обговорення, повинні бути актуальними і зрозумілими, викликати практичний інтерес;

лідер повинен брати на себе в основному координаційну, напрямну роль.

Ефективно працюючу групу відрізняють:

природність зовнішнього і внутрішнього спілкування;

відвертість один з одним;

націленість на вирішення поставлених цілей і завдань шляхом співробітництва й спілкування;

рухливість ролей і регламентів роботи;

реалістичне відношення до проблеми;

максимальне використання здібностей всіх членів групи;

готовність до самовдосконалення, до прояву ініціативи, прагнення до нового;

рівна відповідальність за виконану роботу.

Щоб група відповідала перерахованим вимогам, соціальний працівник повинен опосередковано навчати груповій роботі. З цією метою можна використати наступні прийоми.

Знайомство один з одним – кожен член групи повідомляє ім'я, прізвище, місце роботи, посада, особисті якості, які будуть допомагати або заважати роботі з ним, щось цікаве про себе. Для прискорення знайомства можна написати на табличці своє ім'я і поставити перед собою на стіл.

Візитна картка групи – запропонувати групі придумати знаки і символи групової відмінності: назву, девіз, під яким група збирається працювати, візуальний символ.

Запропонувати групі почати роботу і «відключитися» – на здивування і обурення не відповідати. Паузу тримати до 10-15 хвилин. Ця операція мобілізує і концентрує увагу групи, виділяє організаційних лідерів, веде до групової самоактивізації.

Розподіл на мікрогрупи – група ділиться на підгрупи, у підгрупі обговорюють проблему, знаходять її шлях вирішення, а на нараді всієї групи доповідають про результати. Група аналізує отримані результати, обговорює їх і знаходить причини виникнення проблем, що активізує максимальне число учасників.

Конфлікт у групі – для врегулювання конфліктних ситуацій можна рекомендувати деякі прийоми. Наприклад, поміняти членів групи, поставити перед конфліктуючими єдину мету, досягти якої можна лише спільними зусиллями, розширити групове спілкування і т. д.

Техніка аргументації і контраргументації – для аргументації, спростування або протиставлення доказів можна використати:

фундаментальний підхід (виступаючий знайомить опонента з фактами, відомостями, які є основою доказу, активізуючи тим самим увагу членів групи) ;

метод пошуку протиріч (виявляються протиріччя в доводах, в аргументах опонента, що викликає активізацію окремих учасників) ;

метод досягнення послідовності висновків (поступово, крок за кроком, за допомогою часткових висновків виступаючий приводить опонента до бажаного висновку, активізуючи, у цьому випадку, його розуміння) ;

метод образного порівняння (доказам надається яскравість, образність, наочність. Можна використати малюнки, схеми, графіки, символи та ін., що дає можливість активізувати просторово-образне мислення) ;

метод «так..., але» (виступаючий, визнаючи доводи, погоджується з однією їх стороною, але вказує і на іншу. Приклад: «Ви праві. Але чи врахували Ви те, що...?» – при цьому створюється атмосфера активізації альтернативного мислення) ;

метод розподілу (всі наявні аргументи неточні, суперечливі, помилкові. Починати обговорення краще з помилкових аргументів, – це дає можливість активізувати діяльність більшому числу членів групи) ;

метод ігнорування (тимчасово відкладати, не обговорювати певний аргумент чи доказ, якщо він не може бути не спростований, ні прийнятий, що може сприяти активізації опонента) ;

метод акцентування (акценти робляться на ті висновки і докази, які цікавлять одного з опонентів, даючи йому можливість виразити свою активність) ;

метод видимої підтримки