Особливості соціалізації і освіти сучасної дитини

Оптимальна інтеграція людини із соціумом визначається не тільки генетично переданою інформацією, але й стає можливою внаслідок набутих знань і досвіду. Зміст соціалізації визначається, з одного боку, всією сукупністю з соціальних впливів світового рівня культури, загальнолюдських цінностей; з іншого – відношенням до нього самого індивіда, актуалізацією особистого «Я», розкриттям власного творчого потенціалу, Соціалізація відбувається у взаємодії з великою кількістю різноманітних умов або факторів, груп, організацій, агентів, за допомогою різних механізмів, зпоміж яких С. Литвиненко, В. Ямницький відокремлюють традиційний, інституціональний, стилізований, міжособистісний. Через сукупність механізмів соціалізації засвоюються норми, еталони поведінки, що властиві для сім'ї та найближчого до дитини оточення, відбувається накопичення знань та досвіду соціально прийнятої поведінки у взаємодії дитини з різними соціальними інститутами, межах дитячої субкультури та у процесі спілкування дитини з особами, які для неї є суб'єктивно значимими, вплив усіх зазначених механізмів опосередковується рефлексією, оскільки дитина формується та змінюється в результаті усвідомлення та переживання реальності, в якій вона живе. Відтак, очевидна необхідність оцінки об'єктивних та суб'єктивних детермінант, що впливають на процес соціалізації особистості дитини. Це насамперед оцінка соціально-економічних, соціально-політичних умов матеріального та духовного життя суспільства взагалі, окремих соціальних спільнот та індивіда, його найближчого оточення.

Кожен із соціальних інститутів (сім'я, група ровесників у дошкільному закладі) виявляється альтернативним референтним джерелом, завдяки якому здійснюється вибір моделей соціальної поведінки. Коротко охарактеризуємо їх.

Сім'я як персональне середовище розвитку – один з найважливіших інститутів соціалізації особистості, адже воно зумовлює спосіб життя дитини, її соціальне існування, впливає на формування нових соціальних якостей, вмінь та навичок. На думку науковців, соціально-позитивний чи негативний вплив сім'ї залежить від числа параметрів, з-поміж яких: соціокультурний, що засвідчує рівень культури сім'ї, соціально-економічний, який визначається її майновими характеристиками, техніко-гігієнічний-особливості способу життя (І. Гребенніков, С. Литвиненко, В. Ямницький та ін.). Відзначаючи надзвичайний позитивний вплив родини на становлення особистості дитини, науковці водночас звертають увагу на «недоліки» сімейної соціалізації, яка, на думку О. Кононко, виявляється у центрації малюка на своїх проблемах, домінуванні егоїстичних прагнень. Проте процес входження дитини до соціуму був би неповним, якщо б обмежувався лише тим соціальним досвідом, який дитина може здобути у спілкуванні і пик мппах і дорослими. Отже, діти, які відвідують дошкільні заклади, на момент вступу до школи виявляються у вигіднішому стані, оскільки крім досвіду сімейної соціалізації, вони ще мають і досвід, здобутий у процесі різноманітної життєвої практики спілкування і взаємодії і однолітками.

За концепцією дошкільного виховання та Базовим компонентом дошкільної освіти, сучасний дошкільний заклад має стати «інститутом соціалізації'«. Дитяча спільнота – важливе джерело близької інтересам дітей інформації про соціальну дійсність. По-друге, дитяче співтовариство – школи формування соціальних почуттів та особистісних якостей. По-третє, дитяче товариство в дошкільному закладі створює умови для практики соціальної поведінки. Отже, у процесі соціалізації дитячому співтовариству, керованому педагогом, належить дуже значна і відповідальна роль. Навіть якщо дитина НІ відвідує з будь-яких причин дошкільний заклад, дуже важливо надавати їй можливість продуктивно спілкуватися з ровесниками через різні форми додаткової освіти.

Визначення специфіки різних соціальних інститутів важливе для побудови питання про необхідність цілеспрямованого проектування варіативного освітнього середовища, що забезпечує, за словами В. Слободчикова, індивідуальні траєкторії розвитку дітей.

До процесу соціалізації входять наступні процеси: адаптація, інтеграція, саморозвиток і самореалізація. Зі змістової сторони процес соціалізації є сукупність дії таких трьох факторів:

1) вроджених механізмів;

2) соціальних умов;

3) свідомого, спрямованого на навчання та освіти і виховання.

Їх діалектична єдність забезпечує оптимальний розвиток особистості протягом всього життя особистості.

Вчені виділяють первинну соціалізацію, яка охоплює період дитинства, і вторинну, яка займає більш тривалий проміжок часу, включаючи зрілий та похилий вік. У вітчизняній науці при визначенні етапів (стадій) соціалізації виходять із того, що найбільш ефективно вона відбувається в процесі трудової діяльності. тому і етапи соціалізації виділяють в залежності від включення в трудову діяльність:

дотрудова, яка включає весь період до початку трудової діяльності. цей період розпадається на два: ранньої соціалізації (до початку навчання в школі) і юнацька соціалізація, яка включає навчання в середніх навчальних закладах, технікумах та вузах

трудова стадія охоплює період зрілості людини

після трудова наступає в похилому віці у зв’язку із припиненням трудової діяльності.

Навчання в сучасній школі характеризується значним навчальним навантаженням та супроводжується статичним, психоемоційним напруженням, втомою очей від роботи при зниженій освітленості навчальних приміщень та невідповідних учбових та наочних посібників, програмних вимог і методів навчання психо-фізіологічним особливостям організму дітей та підлітків різного віку, що призводить до хронічної втоми, виникнення функціональних відхилень і розладів здоров'я учнів.

З великою ймовірністю сьогодні можна говорити про те, що обсяг знань, які повинен засвоїти учень згідно шкільних програм, перевищує не тільки здібності учня, але й перевищує його можливості. Якщо сьогодні виснажити дитину, то завтра вона не зможе реалізувати свої здібності. В даному випадку зрозумілий і очевидний один з механізмів – це зниження навантаження разом із підвищенням якості знань. Але це потребує кардинальних змін в освітньому процесі і в першу чергу змін в підготовці вчителів, а також обґрунтованого використання коштів, які витрачаються на освітню галузь.

За останнє десятиліття школа як соціальний освітній інститут зазнає серйозних змін. Науковий прогрес вимагає від системи освіти інтенсивнішої передачі знань, швидше за навіть не знань, як таких, а умінь і навиків, на які є запит в суспільстві на сьогоднішній день. Така інтенсифікація шкільної освіти веде до раннього початку навчання і збільшення його темпів і об'ємів.

Однак оскільки з початком процесу навчання в ранньому віці в житті маляти з’являються сторонні люди, то в цьому випадку травмуюча ситуація для дитини практично неминуча. І тоді дитина зростає менш стійкою психологічно, менш усидливою і зосередженою, ніж ті діти, що вступили в зовнішнє суспільство більш самостійними і готовими психологічно.

Надмірно ранній перехід до логіки, до мислення в поняттях у дітей викликає ослаблення і навіть припинення розвитку творчих задатків. Слід розуміти, що творчий розвиток дитини у віці до семи років – це є розвиток його індивідуальності і самостійності, той самий ґрунт, який дає силу і уміння бачити і мислити самостійно, розвиває звичку ухвалення власних рішень, є основою побудови індивідуального, свого власного «я».

За оцінками психологів, невропатологів, педагогів, в основному до семи років у дітей складається необхідна сукупність здібностей і устремлінь для того, щоб вступити в новий світ – світ нових знань, нових порядків, нових людей, нових відносин. Якщо дитина опиняється в цьому світі дуже рано або з яких-небудь причин до нього не готова, то наслідки цього кроку неминуче позначаться на всіх сторонах її майбутнього життя. Замість всесторонньо розвиненої особистості виросте людина, думки і вчинки якої можна буде програмувати.

Шкільні програми змінюються. Багато з них є фактично новими, часто не скоординованими ні з попереднім, ні з подальшим етапом навчання. Насиченість програм новою інформацією велика. В початковій школі окрім читання, письма, арифметики, іноземної мови вже введені інформатика, логіка, економіка і інші дисципліни, для освоєння яких потрібна велика інтелектуальна напруга. Найголовніший недолік в школі, що погіршує здоров'я дітей, – це перевтома. Здоров'я учня багато в чому залежить від вчителя, але батьки сьогодні не можуть впливати на освітянський процес, враховуючи найгірші наслідки для своїх дітей при навіть незначних незгодах батьків з «порядками» в школі. Враховуючи консервативність освітянської галузі, закритість освітянських чиновників від суспільства, величезне бажання батьків дати дитині якомога більше знань, потрібні нові підходи до вирішення освітянських проблем.

 

 

Авдуевская Е. П., Баклушинский С. А. Особенности социализации подростка в условиях быстрых социальных изменений // Ценностно-нормативные ориентации старшеклассника. Труды по социологии образования. – Том ІІІ. – Выпуск IV. – М., 1995.

Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості у дошкільному дитинстві. – К. : Освіта, 1998.

Литвиненко С. Я., В. М. Ямницький. Дитина і середовище: проблеми взаємодії. – Рівне: РДГУ, 2002.