Особливості соціальної роботи з молоддю

П’ятий пов’язаний з загальнополітичним аналізом молодіжних формувань.

На основі вивчення сутності і особливостей молодіжних організацій в багатьох країнах можна виділити кілька типів таких організацій:

організації, які абсолютно деполітизовані, тобто в склад яких входять молоді люди, що мають не однакові ідейні орієнтації, займають різні політичні позиції. Базисом такої організації є матеріальна і організаційно-кадрова основи. Подібні організації не можуть бути сильними, довготривалими;

організації, що мають широку ідейну платформу і об’єднують молодь, які мають приблизно одну орієнтацію (наприклад, соціалістичний вибір) ;

високополітизовані організації. Як правило вони міцні, стійкі, вони, подібно до комсомолу, тісно примикають до певної (найчастіше правлячої) політичної партії. В багатьох європейських країнах такі організації функціонують як молодіжні секції, фракції, крила партій. За допомогою таких організацій партії готують собі поповнення, кадри, актив, організують вибори, референдуми, проводять масові акції, заходи;

організації, які не орієнтуються на дорослі “формування”. При наявності своїх програми, уставу, політичних цілей і задач, кадрів, матеріальної бази, такі організації є не що інше, як молодіжні партії;

організації, які не мають ніякої політичної основи. Вони займаються вирішенням соціально-економічних, культурно-художніх, побутових проблем молоді. Цей тип організації в світі найбільш розповсюджений.

Процес створення і становлення молодіжних суспільних організацій різноманітний, однак в цілому він має чотири основні стадії (періоди) :

1) номінальну, коли молоді люди лише об’єднуються (в більшості випадків стихійно) в організацію, зв’язки між членами якої в цей період дуже слабкі;

2) формування не тільки зв’язків між членами організацій, але і її внутрішньої структури;

3) консолідуючу, що характеризується чітким визначенням лідерів, формування активу, встановленням їх авторитету, вичлененням функцій і обов’язків;

4) завершальну, пов’язану з завершальним оформленням (або, навпаки, розпадом) організації. До цієї стадії вже прийняті основні документи – програми, устави, звернення і т. п.

Широкий спектр молодіжних організацій в Україні з моменту проголошення її незалежності виник в силу різних обставин, однак центральним все ж було ідейно-політичне, духовне розшарування молоді, її поділ на основі виникаючих нових цінностей, яке виникло значно раніше – в 80-90-ті роки.

Цілком закономірно, що сьогодні в Україні діє понад 60 всеукраїнських молодіжних організацій і більше 300 регіональних (обласних, районних, міських), спектр соціально-політичних орієнтацій яких найрізноманітніший. Це організації яскраво політизовані, нейтральні, культурологічні, спортивні і т. п. Їх систематизація – завдання дуже складне, хоча в спеціальній літературі подібні спроби робились неодноразово.

Про Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО) слід сказати особливо. УНКМО як об’єднання всеукраїнських молодіжних, дитячих організацій, а також комітетів молодіжних організацій областей, Автономної Республіки Крим, Києва і Севастополя був створений в 1992 році. Він об’єднує більшість всеукраїнських і регіональних організацій, представляє молодіжний рух України за кордоном. Так, в 1995 році УНКМО був прийнятий в склад Ради європейських національних комітетів молоді країн Ради Європи (CENYC) і представляє сьогодні цю організацію в Україні.

Законом України “Про молодіжні і дитячі суспільні організації” від 1 грудня 1998 року закріплений статус УНКМО як незалежної, неурядової організації, всеукраїнського союзу молодіжних і дитячих суспільних організацій.

Основними завданнями УНКМО є:

представництво інтересів молодіжного руху України у відносинах з органами вищої державної влади в Україні;

репрезентація молодіжного руху на міжнародному рівні;

координація діяльності суспільних молодіжних і дитячих організацій України.

Крім того, у вказаному Законі записано, що Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету України передбачає в ньому окремою статтею відрахування на підтримку молодіжного союзу, членами якого є більшість зареєстрованих молодіжних організацій, що займається забезпеченням соціального становлення і розвитку молодих громадян. Саме таким союзом в даному випадку і є УНКМО.

З початком будівництва самостійної, суверенної, демократичної України молодіжний рух перш за все пішов по шляху створення нових організацій. Так, вже в 1993 р. діяли 15 офіційно зареєстрованих в Міністерстві юстиції України організацій, біля 200 об’єднань на регіональному (районному, обласному) рівні.

З цього часу починають формуватися принципово нові відносини між молодіжними організаціями і державними інституціями. З прийняттям Закону “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. втручання державних органів і службових осіб в діяльність молодіжних організацій було оголошено недопустимим.

Пізніше в Законі України “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. були закріплені принципово нові норми відносин між державою і молодіжними організаціями.

Держава через Міністерство по справах сім’ї та молоді взяла на себе фінансування проектів і програм молодіжних організацій, надання їм субсидій. Крім того державні органи можуть надавати в безкоштовне користування молодіжним організаціям будинки, споруди, земельні ділянки і інше майно, що необхідне для здійснення ними уставної діяльності.

Молодіжні організації – це дієві посередники між молоддю і державою. Тому держава, якщо вона дійсно зацікавлена в вирішенні молодіжних проблем, повинна стимулювати розвиток молодіжного руху, діяльність перш за все тих молодіжних організацій, які працюють конструктивно, в межах законів.

Кожна держава зацікавлена мати не просто молодіжні організації, молодіжний рух, а саме різноплановий, плюралістичний молодіжний рух, що відображає інтереси як можна більшої кількості молодіжних соціальних груп.

Це об’єктивна умова, бо у держави є два головних шляхи вирішення об’єктивних проблем