Особливості українського менталітету

Сучасний світ змінюється незалежно від нашого бажання, чергуються покоління, народжуються та вмирають культури, все підпорядковується єдиному кругообігу енергії, знання, інформації тощо. Кожен фактор має свої закони функціонування, принципи організації. Але жоден елемент оточуючого середовища (фізичний, механічний, духовний, енергетичний тощо) не проходить безслідно для ментальної історії світу. Майбутні покоління виступають не лише носіями ментальності народу, а й продукують нові риси та ознаки менталітету. Кожен індивід виступає в трьох ролях: носій, творець, передавач, тому так важливо заздалегідь контролювати спрямованість змін у менталітеті народу, щоб в результаті не отримати спотворене інформаційно-енергетичне поле народу.

Менталітет з позиції філософії, культурології та соціології – це феномен,  сут-ність та структура якого полягають у специфіці індивідуальної та суспільної свідо-мості, механізмах та змісті пізнавальних процесів, особливості як, світосприйняття людини і природи, поведінкових стереотипах у світі культури. На відміну від ідеологічних та суспільних поглядів, які швидко змінюються, менталітет носить більш постійний характер, оскільки відображує стійки звички та форми поведінки.

Актуальність дослідження проблеми української ментальності пов’язана, насамперед, з формуванням змісту й напрямів реформування сучасного україн-ського суспільства, пошуку оптимальних моделей його трансформації. І в цьому контексті особливого значення набувають соціологічні, ментально-психологічні, ціннісно-нормативні, духовні та навіть дещо ірраціональні засади формування нової української державності. Саме завдяки врахуванню в дослідженні українського соціуму його соціопсихологічних особливостей відбувається поєднання традиції та інновацій, вітчизняного й іноземного досвіду.

Дослідженням проблеми укрїнської ментальності займалися І. Грабовська [1], Р. О. Додонов [2], Т.Г. Бабина [9], М. М. Слюсаревський [12], В. Храмова [17] та інші.