Особливості управлінської праці менеджерів соціальної роботи

Менеджери є ключовими людьми в соціальних службах та установах соціальної роботи. З метою підвищення результативності менеджменту соціальної роботи здійснюється розподіл праці менеджерів, тобто спеціалізація управлінських працівників щодо виконання визначених функцій (видів діяльності), розмежування їх повноважень, прав і сфер відповідальності. Відповідно до цього виділяють наступні види наділу праці менеджерів: функціональний; структурний (по вертикалі і горизонталі) ; технологічний і професійно-кваліфікаційний.

Вищий (інституціональний) рівень складає адміністрація соціальної служби чи установи (в особі його керівника і заступників), яка здійснює загальне стратегічне керівництво організацією в цілому, а також її різними функціональними і виробничими або господарськими підрозділами.

Середній (управлінський) рівень – найбільш чисельний – за деякими даними, він складає від 50 до 60% загального числа управлінського персоналу організації. Він включає менеджерів, відповідальних за управління, координацію діяльності працівників і хід виробничого процесу в підрозділах соціальної служби, що складаються з декількох первинних структурних одиниць. Сюди відносяться також менеджери штабних функціональних підрозділів апарату управління соціальною службою у її філій і відділень, а також керівники допоміжних обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів. Типовими посадами менеджерів середньої ланки с: завідувач відділом, начальник підрозділу, директор, філії, управляючий напрямом послуг, проектом, відповідальний за певний регіон.

До низового (технічного) рівня відносять менеджерів, які мають у своєму підпорядкуванні працівників переважно виконавчої праці. Це майстри, начальники ділянок і змін, керівники функціональних підрозділів у цехах, бригадири. В соціальних службах вони здійснюють оперативне управління первинними підрозділами (безпосередньо соціальними працівниками) і зайняті в основному щоденними операціями і діями, необхідними для забезпечення ефективної соціальної роботи (без зривів) з надання соціальних послуг.

Складність і багатофункціональність управлінської діяльності враховується, як правило, у певних вимогах з боку суспільства, яким повинні відповідати менеджери. Вимоги до професійної компетенції менеджерів соціальної роботи включають:

знання і розуміння природи управлінської прані і процесів менеджменту;

знання посадових і функціональних обов'язків менеджера, способів досягнення цілей і підвищення ефективності роботи організації;

уміння використовувати сучасну інформаційну технологію і засоби комунікації, необхідні для здійснення управлінських процесів;

володіння мистецтвом управління трудовими ресурсами (людьми) ;

володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв'язків;

здатність до самооцінки, уміння робити правильні висновки і безпе рервно підвищувати свою кваліфікацію (юбю знання й уміння).

На сьогодні більшу роль починають відігравати вміння менеджера працювати в команді (мова йде насамперед про керівників вищої ланки). Цю необхідність визнають як закордонні, гак і вітчизняні фахівці в галузі управління. Особливо гостро ця проблема постає перед нашими вітчизняними керівниками-менеджерами. Адже раніше, в умовах централізованої планової економіки, в такій «співтворчості» не було потреби: необхідно і достатньо було чітко виконувати розпорядження «першої особи». І донині багато керівників вважають, що управлінська команда – це якесь коло безпосередніх підлеглих керівника, які точно транслюють на усю організацію керівні імпульси, то надходять від нього. Дієздатність такої «управлінської команди», звичайно, мала. Справжня управлінська команда обов'язково повинна складатися з професіоналів, знайомих з теорією і практикою управлінського консультування.

Одна з головних причин для менеджера соціальної роботи володіти навичками командної діяльності полягає в тому, що всі підрозділи сучасної організації настільки тісно взаємозалежні, що різнорідні менеджерські стилі просто не ефективні. Інша, не менш важлива причина – багатогранність і складність розв'язуваних проблем, їхній комплексний характер. Збіг в одній особі технічної компетентності, володіння економічними, правовими й управлінськими знаннями при їхньому нинішньому обсязі – явище надзвичайно складне, тому сучасний менеджер зобов'язаний спиратися на досвід і інтелект своїх колег, які відповідають за різні напрямки діяльності в організації.

Отже, менеджери соціальної роботи – це люди, які складають ядро організації, забезпечують лідерство, формують напрямки розвитку, виробляють і приймають усі найважливіші рішення. Вони повинні продумати місію (призначення) організації, установити її цілі й організувати ресурси для одержання результатів, які організація має дати суспільству. Окрім цього, менеджери повинні виконувати і підприємницьку функцію, тобто направляти мислення і ресурси туди, де вони дадуть швидкі й відчутні результати, внесуть найбільш суттєвий внесок у суспільне благо. При виконанні цієї функції вони всюди зіштовхуються зі схожими проблемами. Менеджери повинні організувати продуктивну роботу, спрямовувати працівників на ефективні особисті досягнення, нести відповідальність за вплив організації на соціальне і природне середовище.

Як специфічна сфера діяльності і знань, менеджмент взагалі іі менеджмент соціальної роботи зокрема має власні базові проблеми, специфічні підходи і труднощі. Тому менеджери, які розуміють, що таке менеджмент як практична дисципліна, можуть бути ефективними, навіть першокласними управляючими, володіючи лише мінімальною компетентністю у використанні управлінських інструментів і прийомів. Але керівники, які знають інструменти і технологію, але не розуміють фундаментальних засад менеджменту, не можуть бути керівниками. У кращому випадку – це техніки або виконанні.