Пам'ять

Пам'ять – процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.

Завдяки пам'яті індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. В онтогенезі пам'ять забезпечує всі аспекти психічного розвитку індивіда, становлення його як особистості.

Рухова пам'ять – основа формування практичних навичок ходіння, письма, танцю, їзди на велосипеді, складових професійної діяльності. Без пам'яті на рухи людина не змогла б накопичувати досвід безпосередньої взаємодії зі світом і переходити до вищих форм його закріплення і відтворення. На руховій пам'яті ґрунтуються всі інші – складніші її види.

Емоційна пам'ять надає можливість зберігати емоції та почуття. Завдяки предметності почуттів – віднесеності до ситуації, що їх викликала, змістом емоційної пам'яті є не самі по собі почуття, а емоційно забарвлені події, які відбувалися в минулому.

Образна пам'ять – відображення минулого у формі переважно зорових, слухових, нюхових, смакових, дотикових мнемічних образів. На відміну від відповідних сенсорних чи перцептивних образів вони не такі яскраві, менше деталізовані, але більш узагальнені.

Словесно-логічна – специфічно людська пам'ять на думки, висловлювання, закономірності та особливості побудови складного за змістом матеріалу. Це найвищий етап онтогенезу пам'яті, від якого великою мірою залежить успішність теоретичного освоєння індивідом дійсності. Словесно-логічна пам'ять формується в процесі навчальної діяльності, в зв'язку з оволодінням поняттями.

Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяється на сенсорну, короткочасну і тривалу. Сенсорна пам'ять характеризується дуже коротким (до 2 с) часом збереження матеріалу, який фіксується в периферичних частинах аналізаторів (на сітківці ока, у внутрішніх каналах вуха, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів). Вона має різні підвиди, помітну роль серед яких відіграє зорова і слухова сенсорна пам'ять. Короткочасна пам'ять забезпечує оперативне утримування і відтворення матеріалу, що надходить із сенсорної і тривалої пам'яті. Це ніби ланка зв'язку між ними. Матеріал зберігається у ній до 30 с, часто у вигляді відлуння явища, яке щойно мало місце. Тривала пам'ять є головним сховищем людського досвіду. Вона забезпечує довгочасне (від годин до десятиліть) збереження матеріалу часто значного обсягу.

Залежно від ступеня опосередкованості, пам'ять поділяється на мимовільну, перехідну (зовнішньо опосередковану), довільну і метапам'ять.

Мимовільна пам'ять є ранньою, генетично першою і нерозвиненою формою пам'яті. Вона складається в межах стосунків «дитина – дорослий», обслуговує процес оволодіння дитиною предметними діями і забезпечує закріплення відповідних операцій. Перехідна (зовнішньо опосередкована) пам'ять характеризується використанням дитиною зовнішніх засобів для керування своїми уявленнями. Довільна пам'ять – сукупність мнемічних дій, що їх виконує дорослий за допомогою мнемічних операцій. Головними серед таких є: залучення матеріалу до системи досвіду індивіда, пошук і визначення способу організації матеріалу для його наступного відтворення; використання одиниць відтворення на підставі встановлення просторово-часових зв'язків між елементами матеріалу. Метапам'ять (від гр.   – після, за) – найвищий рівень онтогенезу пам'яті, який спостерігається в осіб інтелектуальної праці. Цьому виду пам'яті притаманні: симультанність запам'ятовування (збіг в часі запам'ятовування і сприймання), повнота, точність і лабільність мнемічного образу, готовність до вибіркового симультанного відтворення, висока організація мнемічних дій.

Отже, генетичний аналіз пам'яті характеризує її як психічне явище діяльнісної природи. Про це свідчить і аналіз процесів та закономірностей пам'яті.

Дослідження, присвячені патології пам’яті, представлені в різних напрямках.

1. Клінічний напрямок (С. С. Корсаков, Ю. Грюнталь, В. А. Гіляровський, Р. Я. Голант, С. Г. Жислін, М. А. Марзаганва). Представники даного напрямку пов’язують розлади пам’яті з певними синдромами, нозологічними одиницями. Не ставили перед собою задачі розкрити їх психологічні механізми;

2. Психофізіологічний та нейропсихологічний напрямок (В. Пенфілд, В. Сковілл і Б. Мілнер, Ж. Барбизе, Л. Т. Попова, М. Климковський, О. Р. Лурія, Л. П. Латаш Н. К. Киященко та ін.). У працях представників даного напрямку міститься аналіз психофізіологічних основ пам’яті, вивчається природа мнестичних порушень при враженнях мозку;

3. Психологічний напрямок. В основному розглядаються питання організації пам’яті та її порушення. До даного напрямку відносяться роботи ряду сучасних зарубіжних авторів, які обмежуються констатацією наявності чи відсутності організації запам’ятовування при психічних розладах (Г. Берксон і Г. Кантор, В. Осборн, В. Валлас і В. Андервуд та ін.). До цього напрямку відносяться роботи вітчизняних психологів, що піддають в аналізу розлади пам’яті з позиції теорії про предметну діяльність (О. Л. Леонтьєв, Г. В. Біренбаум, Р. І. Меєрович, Б. В. Зейгарник, О. Р. Лурія, Б. І. Беженашвілі, Л. В. Бондарева).

Розлади пам’яті – це зниження чи втрата здатності запам’ятовувати, зберігати, впізнавати та відтворювати інформацію. Вони можуть стосуватися всіх компонентів пам’яті. Найчастіше зустрічаються такі розлади пам’яті: гіпермнезія, гіпомнезія, амнезія та парамнезія.

Гіпермнезія – це загострення, посилення пам’яті. Як правило, носить вроджений характер. Виявляється в особливості запам’ятовувати інформацію в більшому обсязі та на більш тривалий строк, ніж у нормі. А також спостерігається у хворих в стані маніакального збудження при маніакально-депресивному психозі та маніакальному стані при шизофренії, інколи при синдромах порушеної свідомості. В основі загострення пам’яті в цих станах лежать примітивні асоціації за схожістю та суміжністю, що обумовлюють посилення механічної пам’яті, а не логічно-смислової.

Гіпомнезія (чи дисмнезія) – це поступове послаблення мнестичної функції. Може бути загальною (стосується запам’ятовування та відтворення) і частковою (наприклад, хворий погано запам’ятовує конкретний новий матеріал чи йому складно що-небудь відтворити в даний момент). Спостерігається при астенічних синдромах, судинних захворюваннях головного мозку, неврозах. Може бути вродженою

Амнезія – відсутність пам’яті. Випадіння з пам’яті подій, що відбувалися в які-небудь відрізки часу, спостерігаються при сенільних психозах, важких травмах мозку, отруєннях окисом вуглецю, при органічних ураженнях головного мозку. При амнезії хворий не може орієнтуватися в оточуючому середовищі та пристосуватися до нього (амнестична дезорієнтація). Найбільш відомими формами амнезії є:

1. Фіксаційна амнезія – різке послаблення чи відсутність здатності запам’ятовувати текучі події, однак при цьому зберігається здатність пригадувати набутий раніше досвід;

2. Репродукційна амнезія – часткова чи вибіркова амнезія (ускладнення у відтворенні чи пригадуванні деяких подій), і загальна (відсутність пригадування усіх подій якогось минулого відрізку часу) ;

3. Прогресуюча амнезія – втрата здатності запам’ятовувати і поступове спустошення запасів пам’яті, яке відбувається з послідовною закономірністю – за законом Рібо;

4. Ретардована амнезія – запізнююча амнезія, коли деякий період часу, події випадають із пам’яті не одразу, а тільки через деякий час після хворобливого стану.

5. Ретроградна амнезія – втрата пам’яті на події, що передували захворюванню, травмі і т. д., коли забуваються події, які відбувалися протягом декількох годин, днів, а інколи і років до захворювання. Іноді хворий забуває все, що передувало захворюванню;

6. Антероградна амнезія – забувається те, що було після захворювання, травми. Хворий не пам’ятає нічого починаючи з того моменту, коли розвинувся цей розлад, може охоплювати різні за протяжністю періоди (амнезія фіксації) ;

7. Антероретроградна амнезія – поєднання двох видів амнезії. Із пам’яті випадають події, що передували безсвідомому стану чи хворобі, але і ті, що слідують після них.

8. Лакунарна амнезія – виникає при захворюваннях, які мають гострий перебіг, наприклад, при травмах голови. В таких випадках після одужання, повного чи відносного, відповідний період життя випадає з пам’яті.

Форми амнезії, що відповідають функціональним порушенням пам’яті:

1. Постгіпнотична амнезія – забування подій які відбувалися під час гіпнотичного сеансу.

2. Захисна амнезія – забування (витіснення) неприємного, травмую чого минулого досвіду, подій.

Парамнезія – це спотворення процесів відтворення пам’яті, порушення розподілу пригадування подій у часі та просторі (наприклад, переміщення їх з далекого минулого в теперішній час, з одних обставин у інші), спотворення пережитих реальних подій, заміщення їх чи заповнення прогалин пам’яті вигадками, фантазіями, відчудження пригаданих переживань від власного життєвого досвіду й навпаки. Види парамнезії:

псевдоремінісценція – помилковість пригадування стосується тільки часу – колись реально пережите пригадується як те, що відбулося нещодавно. Носять стійкий характер. Спостерігаються при корсаковському синдромі, сенільних психозах.

конфабуляція – прогалини пам’яті заповнюються вигаданими фантастичними псевдоспогадами (хибні пригадування), це відбувається без бажання хворого ввести інших в оману. Оманливі спогади поширені з більш чи менш багатим сюжетом. Даний вид патології пам’яті спостерігається у хворих алкоголізмом при розвитку корсаківського психозу, хворих старечим психозом, з ураженням лобних доль головного мозку;

криптомнезія – спотворення пам’яті, раніше особисто пережите пригадується як почуте, бачене, прочитане (за механізмом відчуження), чи навпаки, почуте і побачене пригадується як особисто пережите (за механізмом привласнення). Наприклад, почуте, побачене в кіно, театрі, у сні пригадується як те, що дійсно відбувалося; реальні події у спогадах постають як події які відбувалися з кимось іншим, чи як десь прочитане, бачене у сні.

Корсаковський синдром. Амнезії та парамнезії у сукупності утворюють картину корсаковського амнестичного синдрому. С. С. Корсаков описав синдром, який виникає при хронічному алкоголізмі. При даному порушенні пам’яті погіршується запам’ятовування текучих подій, втрачається пам’ять на події недавнього минулого. Хворий не розуміє, хто з ним сьогодні говорив, чи відвідували його сьогодні рідні, що він їв на сніданок, не знає імен медпрацівників, які постійно його обслуговують. Вони не пам’ятають подій недавнього минулого, неточно відтворюють ті події, які відбулися з ним багато років тому.

 

 

Зейгарник Б. В. Патопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. заведений. – М. : Издательский центр «Академия», 2003. – С. 73-100

Клиническая психиатрия / Под ред. профессора Н. Е. Бачерикова. – К. Здоровья, 1989. – С. 54-58

Левченко И. Ю. Патопсихология: Теория и практика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М. : Издательский центр «Акадкмия», 2000. – 232 с.

Середина Н. В., Шкуренко Д. А. Основы медицинской психологии: общая, клиническая, патопсихология / Серия «Учебники, ученые пособия». – Ростов н/Д: «Феникс», 2003. – 512 с.

Справочник по психиатрии / Под ред. А. В. Снежневского. – М. : Медицина, 1985. – 416 с.