Педагогічне спілкування

Під спілкуванням ми розуміємо індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога й що навчаються. У стилі спілкування знаходять вираження:

• особливості комунікативних можливостей учителя;

• сформований характер взаємин педагога й вихованців;

• творча індивідуальність педагога;

• особливості учнівського колективу. Причому необхідно підкреслити, що стиль спілкування педагога з дітьми – категорія соціально й морально насичена. Вона втілює в собі соціально-етичні установки суспільства й вихователя як його представника. Сьогодні виділяють багато стилів педагогічного спілкування, але зупинимося на основних з них.

Авторитарний. При авторитарному стилі характерна тенденція на тверде управління й всеосяжний контроль виражається в тому, що викладач значно частіше своїх колег застосовує до наказовий тон, робить різкі зауваження. Впадає в око надмір нетактовних випадів на адресу одних членів групи й неаргументоване вихваляння інших. Авторитарний викладач не тільки визначає загальні цілі роботи, але й вказує способи виконання завдання, жорстко визначає, хто з ким буде працювати і т. д. Завдання й способи його виконання даються викладачем поетапно. Характерно, що такий підхід знижує мотивацію діяльності, оскільки людина не знає, яка мета виконуваної нею роботи в цілому, яка функція даного етапу й що чекає попереду. Варто також відзначити, що в соціально-перцептивному відношенні, як і у плані міжособистісних установок, поетапна регламентація діяльності і її строгий контроль свідчать про недовіру викладача до можливостей учнів. У його очах учні характеризуються низьким рівнем відповідальності й заслуговують найжорсткішого контролю. При цьому будь-яка ініціатива розглядається авторитарним викладачем як прояв небажаного самовілля.

При автократичному стилі керівництва вчитель здійснює одноособове управління колективом, без опори на актив класу. Учням не дозволяють висловлювати свої погляди, критичні зауваження, проявляти ініціативу, тим більше претендувати на вирішення питань, які їх стосуються. Учитель послідовно пред'являє до учнів вимоги й здійснює твердий контроль за їх виконанням. Авторитарному стилю керівництва властиві основні риси автократичного. Однак при цьому учнем дозволяють брати участь в обговоренні питань, які їх стосуються. Однак рішення, в остаточному підсумку, завжди приймає вчитель у відповідності зі своїми установками.

Попустительский. Головною особливістю попустительского стилю спілкування є самоусунення керівника від учбово-виробничого процесу, зняття із себе відповідальності за все, що відбувається. Попустительский стиль є найгіршим. Результати його апробації – найменший обсяг виконаної роботи і її найгірша якість. Важливо відзначити, що учні не бувають задоволені роботою в подібній групі, хоча на них і не лежить ніякої відповідальності, а робота скоріше нагадує безвідповідальну гру. При попустительскому стилі спілкування вчитель прагне якнайменше втручатися в життєдіяльність учнів, усувається від керівництва ними, обмежуючись формальним виконанням обов'язків.

Демократичний. Що стосується демократичного стилю, то тут у першу чергу оцінюються факти, а не особистість. При цьому головною особливістю демократичного стилю є те, що група бере активну участь в обговоренні всього ходу майбутньої роботи і її організації. У результаті в учнів розвивається впевненість у собі, стимулюється самоврядування. Паралельно збільшенню ініціативи зростають товариськість і довіра в особистих взаєминах. Якщо при авторитарному стилі між членами групи панує ворожнеча, особливо помітна на фоні покірності керівникові й навіть запобігання перед ним, то при демократичному спілкуванні учні не тільки виявляють цікавість до роботи, виявляючи позитивну внутрішню мотивацію, але зближуються між собою в особистісному відношенні. При демократичному стилі спілкування вчитель опирається на колектив, стимулює самостійність учнів. В організації діяльності колективу вчитель намагається зайняти позицію «першого серед рівних». Учитель проявляє певну терпимість до критичних зауважень учнів, вникає в їх особисті справи й проблеми. Учні обговорюють проблеми колективного життя і роблять вибір, але остаточне рішення формулює вчитель.

Спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю. В основі цього стилю – єдність високого професіоналізму педагога і його етичних установок. Адже захопленість спільним з учнями творчим пошуком – результат не тільки комунікативної діяльності вчителі, але більшою мірою його відношення до педагогічної діяльності в цілому. Такий стиль спілкування відрізняв діяльність В. А. Сухомлинского. Цей стиль спілкування можна розглядати як передумову успішної спільної навчально-виховної діяльності. Захопленість спільною справою – джерело дружності й одночасно дружність, помножена на зацікавленість роботою, що породжує спільний захоплений пошук.

Підкреслюючи плодотворність такого стилю взаємин педагога й вихованців і його стимулюючий характер, який викликає до життя вищу форму педагогічного спілкування – на основі захопленості спільною творчою діяльністю, необхідно відзначити, що дружність, як і будь-який емоційний настрій і педагогічна установка в процесі спілкування, повинна мати міру.

Найчастіше молоді педагоги перетворюють дружність у панібратські відносини з учнями, а це негативно позначається на всьому ході навчально-виховного процесу (нерідко на такий шлях вчителя штовхає острах конфлікту з дітьми, ускладнення взаємин). Дружність повинна бути педагогічно доцільною, не суперечити загальній системі взаємин педагога з дітьми.

Спілкування-дистанція. Цей стиль спілкування використовують як досвідчені педагоги, так і початківці. Суть його в тому, що в системі взаємин педагога й учнів обмежуючим фактором виступає дистанція. Але й тут потрібно знати міру. Гіпертрофування дистанції веде до формалізації всієї системи соціально-психологічної взаємодії вчителя й учнів і не сприяє створенню творчої атмосфери. Дистанція повинна існувати в системі взаємин вчителя й дітей, вона необхідна. Але вона повинна випливати із загальної логіки відносин учня й педагога, а не диктуватися вчителем як основа взаємин. Дистанція виступає показником провідної ролі педагога, будується на його авторитеті.

Перетворення “дистанційного показника” у домінанту педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної роботи педагога й учнів. Це веде до утвердження авторитарного принципу в системі взаємин педагога з дітьми, що, в остаточному підсумку, негативно позначається на результатах діяльності. Спілкування-дистанція певною мірою є перехідним етапом до такої негативної форми спілкування, як спілкування-залякування.

Спілкування – залякування. Цей стиль спілкування, до якого також іноді звертаються починаючі вчителі, пов'язаний в основному з невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захопленості спільною діяльністю. Адже таке спілкування сформувати важко, і молодий учитель нерідко іде по лінії найменшого опору, обираючи спілкування-залякування або дистанцію в крайньому її прояві.

У творчому відношенні спілкування-залякування взагалі безперспективне. Воно не тільки не створює комунікативної атмосфери, а навпаки, регламентує її, орієнтуючи дітей не на те, що треба робити, а на те, чого робити не можна, позбавляє педагогічне спілкування дружності, на якій ґрунтується взаєморозуміння, таке необхідне для спільної творчої діяльності.

Загравання. Цей тип спілкування теж характерний, в основному, для молодих учителів і пов'язаний з невмінням організувати продуктивне педагогічне спілкування. Цей тип спілкування відповідає прагненню завоювати помилковий, дешевий авторитет у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Поява цього стилю спілкування викликана, з одного боку, прагненням молодого вчителя швидко встановити контакт із дітьми, бажанням сподобатися класу, а з іншого боку – відсутністю необхідної загально-педагогічної й комунікативної культури, умінь і навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності.

Спілкування-загравання, як показують спостереження, виникає в результаті: а) нерозуміння педагогом поставлених перед ним завдань; б) відсутності навичок спілкування; в) остраху спілкування із класом й одночасно бажання налагодити контакт із учнями.

У чистому виді жоден зі стилів не існує. Та й перераховані варіанти не вичерпують все багатство мимовільно вироблених у тривалій практиці стилів спілкування. У його спектрі можливі всілякі нюанси, що дають несподівані ефекти, що встановлюють або руйнують взаємодію партнерів. Як правило, вони перебувають емпіричним шляхом. При цьому знайдений і прийнятний стиль спілкування одного педагога виявляється зовсім непридатним для іншого. У стилі спілкування яскраво проявляється індивідуальність особистості.

Творчість – це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання.

Характеристики педагогічної творчості: новизна і перетворення. Педагогічна творчість – процес створення і перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі (оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом.

У праці „Розмова з молодим директором школи” В. О. Сухомлинський зазначив: „ Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності”.

Рівні педагогічної творчості (за І. П. Раченко) : рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці.

Форми виявлення творчих сил вчителя: творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність.

Особливості педагогічної творчості:

- обмеженість часу;

- необхідність завжди давати позитивні результати;

- публічність обставин творчості;

- співтворчість усіх учасників процесу тощо.

Шляхи формування творчості вчителя:

- самовиховання загальної та педагогічної культури (потреба, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція) ;

- засвоєння професійних знань, вмінь, навичок;

- громадська активність;

- педагогічна практика;

- вивчення передового педагогічного досвіду;

Прикладами програм розвитку творчості педагогів є роботи К. Ушинського, В. Сухомлинського, А. С. Макаренка.

 

 

Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении: кн. для учителя. М. : Просвещения, 1987. – 190 с.

Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посібник. – Київ: Вища шк., 1993. – 318 с.

Крутецкий В. А. Некоторые вопросы психологии учителя. /В кн. Основы педагогической психологии. М. : – 1972.

Прокопенко І. Ф. Євдокімов В. І. Теоретичні основи педагогічної технології. Харків: Основа, 1995. – 105 с.