Перспективи подолання інфляції в Україні

 

Графік 4. Річна зміна цінових показників в Україні

 

Також необхідно визначити, чи може НБУ одноосібно відповідати за інфляцію, якщо значна частина споживчого кошика регулюється адміністративно.

Необхідною умовою переходу до режиму ІТ є законодавче закріплення обов'язковості тісної співпраці між урядом і НБУ з питань досягнення цінової стабільності. Адже інфляція формується під впливом як попиту, так і пропозиції. Національний банк шляхом монетарної політики переважно контролює інфляційні процеси, що генеруються з боку попиту. Зокрема розрахунки доводять, що нині монетарний чинник, який більшою мірою перебуває у сфері відповідальності НБУ, має обмежений вплив на динаміку інфляції.

Упродовж принаймні чотирьох останніх років підвищення цін в Україні більшою мірою відбувається за рахунок факторів пропозиції, нівелювати дію яких має уряд. Тобто перед урядом стоїть триєдине завдання:

по-перше, пом'якшити зовнішні або внутрішні шоки на ключових товарних ринках шляхом проведення адекватної торговельної, бюджетної та структурної політик. Мова йде про необхідність організації оперативного регулювання процесів пропозиції товарів відповідно до масштабів попиту на них. Це особливо важливо з огляду на структуру вітчизняного споживчого кошика, в якому ціни на один або кілька товарів можуть визначити динаміку цін загалом;

по-друге, підвищити ефективність управління цінами, які регулюються адміністративно. Вкрай важливо, щоб політика щодо підвищення адміністративно регульованих цін була узгодженою із цілями щодо інфляції

А підвищення, якщо вони диктуються економічними передумовами, провадились поступово й обґрунтовано, а не залежали від політичної кон'юнктури;

по-третє, підвищити якість фіскальної та регуляторної політики, яка має підтримувати монетарну політику у досягненні низькоінфляційного середовища, що дуже важливо для успішного запровадження ІТ.

Отже, недопущення надмірного зростання цін є завданням не лише НБУ, а й уряду. Якщо Національний банк контролюватиме інфляцію попиту через дію монетарних інструментів, а уряд не допускатиме утворення товарних дисбалансів та упорядкування адміністративно регульованих цін, то інфляційні процеси стануть керованішими і відповідно знижуватимуться інфляційні очікування.

Є ще один момент, до якого слід привернути увагу. Деякі країни, наприклад Чехія, на перехідному до ІТ етапі визначали своєю ціллю контроль за «чистою» інфляцією, тобто таргетувалася частина кошика (без палива і товарів, ціни на які регулюються адміністративно). Але такий підхід висвітлив широкий спектр недоліків. Серед них зокрема – послаблення довіри суспільства до центрального банку й уряду відносно перспективного рівня цін. Не варто забувати, що громадяни стежать за змінами цін на всі товари. Тому такий штучний розподіл інфляційної цілі, з одного боку, виправданий із позиції досягнення декларованої політики, а з другого – загрожує втратою довіри. У зв'язку із цим краще таргетувати загальну інфляцію, а саме – індекс споживчих цін.

Ще одним важливим питанням є, чи можна здійснювати перехід до режиму інфляційного таргетування в умовах підвищення цін на газ та інші енергоносії у найближчі роки?

Відповідь однозначна – так. Єдине застереження полягає в тому, що на цьому етапі ціль щодо інфляції має бути економічно обґрунтованою і мусить враховувати об'єктивну оцінку шоку, спрямованого на всю економіку внаслідок зміни цін на газ та інші енергоносії. Тому необхідно оприлюднювати, яким буде рівень інфляції за весь період і, безумовно, досягати його.

Зрозуміло, що згадані шоки не лише впливають на рівень інфляції, а й здатні загальмувати економічне зростання країни в цілому. Однак якщо за такої ситуації монетарна політика продукуватиме надмірну пропозицію грошей, це лише зашкодить економічному розвитку у довгостроковій перспективі. Хоча у короткостроковому періоді зазначений монетарний крок і простимулює додаткове споживання, але у більш віддаленій перспективі зростання економіки буде навіть меншим, ніж у попередні періоди (через інфляційні очікування), а інфляція, навпаки – зросте. Тому добиватися прискорених темпів економічного зростання в умовах підвищення цін на газ та інші енергоносії слід лише шляхом активізації структурних реформ, ширшого запровадження енергозберігаючих технологій, бюджетної, фіскальної модернізації.

Для ілюстрації наведу приклад зі світового досвіду. Під час нафтових криз 1970-х років більшість центральних банків як економічно розвинутих країн, так і країн, що розвиваються, намагалася не допустити гальмування темпів зростання через експансивну монетарну політику. Але це призвело до ще більшого підвищення інфляції та посилило економічні проблеми. Нині наведений вище фактор визнаний усіма як головна помилка у тодішній практиці центробанків.

Центральний банк за будь-якого монетарного режиму опікується економічною динамікою, тому що при проведенні монетарної політики забезпечення сталої висхідної економічної динаміки розглядається як результат від досягнення низької інфляції у довгостроковому періоді й утримання інфляційних очікувань на низькому рівні. Крім того, збільшення ВВП є додатковою ціллю центрального банку, якщо прогнозована інфляція знаходиться у межах цільового показника. Монетарна політика за інших однакових умов завжди сприятиме більшому зростанню, якщо це не суперечить досягненню цінової стабільності у довгостроковому періоді. Навіть в окремі періоди економічної стагнації шляхом зміни горизонту досягнення мети щодо інфляції центральний банк може сприяти економічному піднесенню.

Багатьох економістів турбує питання, чи є низька інфляція для перехідної економіки, якою є Україна, стримуючим фактором для економічного зростання?

Як свідчить світовий досвід, низька інфляція є необхідною передумовою для стійкого економічного зростання. Країни з низькою та стабільною інфляцією мають вищі та стабільніші темпи зростання у довгостроковому періоді.

За низької та стабільної інфляції приріст ВВП збільшується у довгостроковому періоді, чому сприяють: визначеність для бізнесу у довгостроковому періоді, більші інвестиції в основний капітал, вища цінова конкурентоспроможність.

Світовий досвід свідчить, що країни з відносно низьким рівнем ВВП на душу населення, запровадивши режим ІТ з перехідним періодом, успішно використали його переваги, підняли довіру суспільства до економічної і монетарної влади, пришвидшили реформи, досягли низької інфляції та сталих темпів економічного зростання.

З таблиці 5 видно, що кількість таких країн постійно збільшується. За 17 років дії режиму ІТ жодна з країн, яка його ввела, не відмовилась від нього. Лише Іспанія і Фінляндія із входженням до зони євро формально скасували цей режим.

Таблиця 5. Країни, в яких застосовується інфляційне таргетування.

 

У цілому ж багато досліджень засвідчило, що серед країн зі схожими економіками ті, що працюють за ІТ, мають вищі темпи економічного зростання у довгостроковій перспективі порівняно з країнами, які не використовують зазначений режим.

Ефективність цього механізму, термін його запровадження залежать від швидкості розвитку ринку цінних паперів, ключовим гравцем на якому має бути уряд. Поза всяким сумнівом, за допомогою розвинутого інструменту відсоткових ставок центральний банк дедалі більше впливатиме на інфляцію, зокрема, через кредитні ставки банків, відсоткові ставки за цінними паперами на фондовому ринку, через канали інфляційних очікувань та обмінного курсу.